Форум » РУСИНСКАЯ ПОЛИТИЧЕСКАЯ НАЦИЯ » Русини были, суть и будуть. » Ответить
Русини были, суть и будуть.
brat: Дискуссия на антирусинскую публикацию в журнале “Україна” (№11, 2007. – С.28-30), а уважаемый журнал цинично не захотел печатать достойный ответ русинов на ихние украинские "аргументы". Перевод на украинский язык с русинского. Михайло Алмашій, заслужений учитель України, голова Закарпатського товариства ім.А. Духновича. Михайло Шарга, заслужений працівник культури України, заступник голови Крайового товариства Підкарпатських русинів. м.Ужгород Русини были, суть и будуть. “Банальне бажання русинів “випендритися” незрідка межує з реальною загрозою цілісності українства”, – так “делікатно” і цинічно розмірковує львівський власкор журналу “Україна” Інна Дмитрієнко у статті “Хто є хто”. “Так званий “русинський рух”, - продовжує вона, - може загрожувати територіальній цілісності України”, “коли на наших теренах то тут, то там піднімають голови представники “НЕДОНАЦІЇ” (“Україна”, №11, 2007. – С.28-30), а тому прагне “розв’язати головоломку” русинського руху і повчати підкарпатських русинів, як себе поводити в житті, як визначатися національно, звідки і від кого вони походять, скільки їх і т.д. і т.п. Давайте одне за одним.. Інна Дмитрієнко робить слушне зауваження, що Закарпаття, як багатонаціональний край, завжди було у полі зору багатьох політиків, державних діячів, учених різних країн і епох, а з точки зору природних багатств, додамо від себе, – ласий шматок для чужинців. Вони знали ціну цього краю, багатого не тільки на працьовитих людей. “Є тут, - пише Інна, - поклади золота, урану, сланців, чисельні цілющі мінеральні джерела й солоні озера...” Це правда, але тільки не корінні жителі русини, володіють цими багатствами! Прагнення підкарпатських русинів володіти своїми багатствами кваліфікується журналісткою як “політичне русинство” (ніби не існує... політичне українство). Авторка відмовляє русинам у їх праві на національне самовизначення. Звичайно, каже вона, “ про проблеми тамтешніх (!? – Автори) русинів можна писати цілі стоси публікацій. От тільки навіщо?”. Ми, русини, вам відповідаємо: для того, щоб світ знав, що русини живуть на своїй Карпатській землі від прадавна, з тих часів, коли ще не було й Київської Русі. Авторка боїться правди про реальну історію підкарпатських русинів, боїться, як вона каже, “формальної логіки, бо “чим більше логічних аргументів, тим більша плутанина в даному питанні виникає”. По-вашому украънському - плутанина, а по-нашому – правда. Про Закарпаття авторка пише, що “цей край з давніх давен зветься “Срібною землею”. Відповідаємо русини так: не з давніх давен, а з 20-х років ХХ століття, коли на Підкарпатську Русь емігрувало багато галичан, межи котрими був і Василь Пачовський, який видумав цю назву, але яку ніхто із корінних жителів серйозно не сприймав і не сприймає, окрім галичан. Цей “діяч” накоїв у краї ще багато інших “подвигів”, за що тодішна чехословацька влада визнала його “персоною нон ґрата” і виселила за рубіж... Цілком погоджуємось із думкою авторки, що населення Закарпаття (попередні назви краю: Marchia Ruthenorum, Руська Крайна, Угорська Русь, Підкарпатська Русь) – практично не було включене (а хто мав його включати? – Автори) до процесів, які відбувалися на українських землях. Це свята правда, бо наш край ніколи не входив до складу ні князівських, ні інших адміністративних утворень на схід від Карпат ( Київської Русі, Галицько-Волинського князівства), як про це люблять стверджувати деякі сучасні “вчені”. І тому наш край розвивався за своїми особливими умовами, національними традиціями і впливами центральноєвропейських держав, до яких належав: Перше Болгарське царство (VІІ ст.), Великоморавська держава (ІХ ст.), Угорське королівство (до ХV ст.), Австрійська імперія (до 1867 р.), Австро-Угорщина (до 1918 р.), Чехословаччина (до жовтня 1938 – березня 1939 рр.), гортіївська Угорщина (до жовтня 1944 р.). А землі на схід від Карпат входили до інших державних утворень. Однак деякі сучасні українські “вчені” знаходять українські землі навіть у Сербії та Хорватії. Їм корисно було б ще раз добре перечитати всю історію України, особливо центральноєвропейських країн, а також історію Закарпаття конкретно. В статті журнала "Україна" йде мова і про якийсь сепаратизм русинів, але не наводиться жодного прикладу такого явища – ні документального, ні фактичного. Глибоко помиляється авторка, коли говорить, що Закарпаття “заселене переважно східнослов’янським населенням та етнічною групою русинів”. Тут уже насправді повна плутанина: історії відомі назви східних слов’ян – росіяни, українці, білоруси, але до складу центральноєвропейських держав вони не входили, хіба лише проживали, як окремі емігранти. Приведемо статистику переписів населення на Підкарпатті від найдавніших часів: у Австрійській державі:1500 рік – 100,1 тис. русинів; 1550 р. – 116,6 тис.; 1600 р. - 130,2 тис.; 1700 р. - 185 тис.; 1800 р. – 280 тис.; у Австро-Угорщині: 1900 р. – 311, 163 чол.; 1910 р.– 336, 286 чол.; у Чехословаччині: 1921 р. – 327,500 чол.; 1930 р. – 446, 916 чол. русинів, а українцями записалося у 1930 році лише 2335 чол. (переважно емігранти із Галичини), тобто 0,31 % ; в Угорщині: 1941 – 502, 329 чол.; СРСР –0,0 русинів, в Україні: 2001 р. – 10 100 чол. Статистика, приведена авторкою про те, що в післяреволюційний період (1917 – 1920 рр.) на Закарпатті (треба: на Підкарпатській Русі) проживало від 10 до 15 тисяч вихідців і царської Росії (!?) – це явна вигадка. А ось у сучасний момент – це інша справа: в складі 1 млн. 250 тис жителів Закарпаття частка прибулих зі східних областей України та Росії, становить близько 500 000 чол. Це при тому, що після 1945 року природного приросту населення області майже немає, а загальна кількість населення з року в рік зростала в основному за рахунок переселенців із східних областей. А це вже свідчить про спробу етнічного розмивання русинів. Дуже невдоволена авторка тим, що нібито русинами розробляється навіть наукова русиністика. Не “нібито”, а насправді це робиться, бо кожна освічена людина знає, що будь-який малий чи великий народ заявляє про себе мовою науки, мовою культури, мовою традицій і звичаїв, нарешті материнською мовою, які не є ідентичними з іншими народами. Подібність може бути. Але подібність – не тотожність! Русини у різних відношеннях мають дуже багато подібного із українцями, росіянами, словаками, чехами, сербами, хорватами, але вони не ідентичні з ними. Бібліографія про русинів як окремий народ налічує понад 5000 досліджень з історії, етнографії, фольклористики, мовознавства, в т.ч. лексикографії та фразеології... Це твори видатних учених Європи – Німеччини, Чехії, Австрії, Угорщини, Словаччини, Росії, Румунії та учених Закарпаття. Авторка з сумом пише про ситуацію в Словапччині, де відбувається, на наш погляд, нормальний процес відродження русинськості, поновлення назви “русин”. Українськість була завезена сюди в 1945 році комуністичним режимом штучно й насильно. Щодо польських русинів-лемків, за яких теж уболіває авторка статті, то радимо їй прочитати одну з кращих праць про цей народ: И.Ф.Лемкин. “История Лемковины”. Изд. Лемко-Союза США и Канады, 1969 р. Пані авторка із "України" задоволенням говорить, що у більшості населення Закарпаття уже “сформувалася” українська ідентичність і, нібито, й самі русинські лідери визнають це. Вибачте: не визнають, але констатують, що сама держава розкрутила потужний маховик з етноліквідації русинського народу, використовуючи для цього всі механізми: державну службу, вищі навчальні заклади, загальноосвітні школи, дитячі дошкільні установи, де нав’язується псевдоісторія Закарпаття, витісняється русинська народна культура, замовчується патріотична діяльність русинських громадських діячів минулих часів. Однак, в супереч цьому все місцеве населення і понині продовжує розмовляти по-русинськи, як нас учили мамка-нянько. Русинську бесіду визнає світова наука. На русинську мову перекладається поезія Пушкіна, Єсеніна, Шевченка, Петефі. Русинськ твори нашого Олександра Духновича перекладені і видані в Англії англійською мовою. Нагадаємо, що Закарпаттю велика “увага” приділяється з боку войовничих українських націоналістів Львова, Івано-Франківська, які щоразу організовують “застрашувальні” десанти, масово приїжджають до Ужгорода, проводять антирусинські акції, чинять натиск на органи місцевої влади, вчать закарпатців, як треба жити, як національно визначатися, якою мовою молитися, які співанки співати, якою мовою говорити...Чи не є це беззаперечним фактором психологічної та ідеологічної експансії? А між тим Україна підписала усі європейські конвенції, протоколи з прав національних меншин та прав корінних народів... Щодо мови... Загальновідомо, що будь-яка мова формується у відповідних географічних і кліматичних умовах. Мова – це символ, це образ навколишнього світу, у якому живе людина: предмети праці, житло, флора і фауна, явища природи, спосіб життя і мислення членів суспільства. Тут варто згадати пропрацю чеського вченого Любора Нідерле “Слов’янські старожитності”, у якій він пише, що Карпатські гори і Тисо-Дунайська низовина породили у місцевого слов’янського населення іншу лексику, ніж племена полян, древлян, дулебів, дреговичів та інших, бо там інша природа, інші умови життя, інше довкілля. Мова русинів – не діалект української мови. Вона має свої граматичні форми, свій синтаксис, свою лексику і фразеологію. Русини не винні, що в 1945 році їх змусили розмовляти у державних установах, вузах, школах українською чи російською мовами, в результаті чого закономірно “сталося” багато запозичень із згаданих мов. Але варто нашим опонентам ознайомитися з русинською лексикографією та окремими русинськими словниками і переконатися, що русинська мова багата за лексичним складом, який відрізняється від українського чи російського. Так, словник М.Грицака налічує 240 000 слів, неповний словник І.Панькевича налічує 132 000 слів. За останні два-три роки на Закарпатті з’явилося багато русинсько-українських та русинсько-російських словників. Отож, це об’єктивна реальність. Захотілося авторці також подискутувати і щодо релігійної ситуації, але на цю тему мабуть не варто говорити, бо релігія, віра це – особиста справа кожної людини. Скажемо тільки, що із часу християнізації святими Кирилом і Мефодієм у 863 році населення Великої Моравії та Закарпаття у нашому краї люди дотримувались візантійського обряду, а з часів укладення Ужгородської унії (1646-49) частина населення Закарпаття стала греко-католиками, за винятком хіба що німців. Колишні русини, які протягом минулих століть стали величати себе угорцями і словаками – у віросповіданні залишалися греко-католиками. Ситуація змінилася після 1919 року. І, нарешті, у заголовку “Недонація” аж ніяк не пасує до національності “русини”, яка відома в історії більше 2000 років. Нинішня ж “модерна” назва ( за Тягнибоком) “українець”була вживлена І.Франком та іншими культурними діячами України лише у 1907 – 1909 рр. Не випадково колишній секретар УНР М.Шаповал з гіркотою писав, що поразка української революції (1917 –1920 рр.) не могла не бути, якщо жителі міст називали себе росіянами або малоросами, а в селах – ніким. Видатний учений європейського рівня ХІХ століття, історик русинського народу Михайло Лучкай у шеститомній “Історії карпатських русинів” на основі глибокого аналізу грецьких, римських, візантійських джерел, праць західноєвропейських істориків переконливо довів: русини – аборигени, автохтони на території між Тисою, Дунаєм і Карпатами, первісний і корінний слов’янський народ Центральної Європи, який має свою назву, оригінальну історію, культуру, споріднені із іншими слов’янськими народами. Русини є одним із 15 слов’янських народів із усіма факторами національної ідентичності – історичною територією, історичною пам’яттю, масовою народною культурою і духовністю, національною психологією і менталітетом. Відновлення назви “русин” аж ніяк не загрожує “територіальній цілісності України”, русини заявили про це ще у 1991 році – на рефендумі понад 78% населення області проголосувало про своє бажання жити і працювати у складі незалежної України. Михайло Алмашій, заслужений учитель України, Михайло Шарга, заслужений працівник культури України м.Ужгород
Ответов - 5
mxm: 6jm7 75
Georg:
Georg: Ми ,Русини,майеме свуй язик,культуру.... Ми йе народ малий, але народ файний. Нико,а укринци тим бильше,нас не запретять. Русин
Georg: Украинци можуть нам лем завидовти,бо ми майеме свойе. Зимлю.язик,культуру... У вас того не йе! Ви фальшивi.
dzen_ruth: Да не стоит сюда фашистам пихаться. Во первых их идеолог им советует «Украинцы берегите себя» (сидите дома а лучше в Канаду), Во вторых «Душу и тело мы положим за нашу свободу» (для фашистов объясняю – если вы положите свою душу и тело - за свободу негров, в Африке, а президентом будет не Ющенко то титула героев Украины вам не видать. А если хотите положить своё тело, на территории ПР, то единственный титул который вам присвоят так это удобрение.
полная версия страницы