Форум » НОВОСТИ В МИРЕ И НА ПОДКАРПАТСКОЙ РУСИ » Доклад Прот. Димитрия Сидора на конф."64 годовщина трагедии русинов..." УКР.ЯЗЫК » Ответить
Доклад Прот. Димитрия Сидора на конф."64 годовщина трагедии русинов..." УКР.ЯЗЫК
rusin: Доповідь прот. Димитрія Сидора на науково-практичній конференції « 64 роковина трагедії русинської нації через незаконний «Договір про Закарпатську Україну» (від 29 червня 1945 р.) Свалява, 27 червня 2009 року в. (скорочено) Підкарпатська Русь вийшла з автономним статусом із складу Угорщини і, згідно з рішенням Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 р., увійшла до складу ЧСР, де також отримала особливий статус " самоврядного краю, якому наданий статус найбільш широкої автономії, сумісної з єдністю Чехословацької республіки". Саме тому, уряд ЧСР в односторонньому порядку не володів в своєму розпорядженні компетенцією зміни східних державних кордонів русинської автономії, або передачу кому-небудь частини цієї національної «території русинів на південь від Карпат». (До речі, така назва русинської держави вписана в міжнародні юридичні документи). Тому, 29 червня 1945 року в Москві стався антиконституційний акт, що привів до трагедії русинської нації. Центральний чехословацький уряд, підписуючи в Москві 29.06.1945 р. «Договір між ЧСР і СРСР «Про Закарпатську Україну» не мав права в односторонньому порядку вирішувати долю суверенної Підкарпатської Русі, вже в силу хоч би такого факту, що він не володів, відповідно до Конституції ЧСР абсолютною юрисдикцією на цій території. І «декрет» Бенеша 47/1945 у свою чергу також обмежував компетенції Тимчасових Національних Зборів, не надаючи їм право змінювати кордони держави ЧСР. Дійсно, міжнародне право допускає сецесію в порядку договору між всіма зацікавленими сторонами, але лише по добровільній згоді і відповідно до норм міжнародного права. А при переговорах і підписанні Договору «Про Закарпатську Україну» в Москві був відсутній третій, головний суб'єкт міжнародного права - Підкарпатська Русь, яка в даному випадку, будучи перейменована Маніфестом на догоду Сталіну-Хрущову на Закарпатську Україну, була незаконно представлена вже не як суб'єкт, а всього лише як об'єкт міжнародного права. А в сам момент підписання договору також сталися важливі порушення і протокольного характеру. Підписанти з чехословацького боку прем'єр З. Фірлінгер і статс-секретар МІДу ЧСР В. Клементіс не мали в належній формі і повному порядку повноважень на підписання Договору «Про Закарпатську Україну-Підкарпатську Русь», оскільки Е.Бенеш, що уповноважив їх, на той час сам не був, відповідно до Конституції ЧСР законним президентом ЧСР. Добре відомо, що ще 05.10.1938 р. Е.Бенеш юридично бездоганно вже відмовився від поста президента ЧСР і, згодом, на цей пост конституційним шляхом так ніколи і не був вибраний. Це повинні були врахувати в Москві тоді і сьогодні в Києві. «Договір», за русинів, але без русинів, підписали Прага і Москва. Але СРСР цей договір не збирався виконувати. Так, в ст.2 «Договору» передбачалася його ратифікація Президією Верховної Ради СРСР і Національними Зборами ЧСР. З чехословацького боку Договір був ратифікований Тимчасовим «Народним Зібранням», ніким, правда, не вибраним, а просто призначеним «декретом» Е.Бенеша. Але цей «декрет», як ми згадували, не мав конституційного права затверджувати вирішення про зміну кордонів держави, тим більше, передачі частини своєї території іншій державі. Цю обставину добре розумів тодішній «прем'єр-міністр» ЧСР Фірлінгер. У своїй промові з нагоди підписання «Договору» він хитро заявив: «Я упевнений, що цей договір буде одностайно ратифікований Національними зборами, які (лише) в найближчому майбутньому будуть вибрані на підставі загального виборчого права». Але цього, насправді, не сталося. Нагадаємо, що міжнародне право регламентує порядок виявлення народом своєї волі відносно своєї державної приналежності. Волевиявлення проводиться у формі плебісциту при дотриманні всіх належних умов його проведення (зокрема, відсутність окупаційних військ на території під час проведення плебісциту). Явно безпідставні посилання в Договорі на «вільне волевиявлення населення Підкарпатської Русі» про вихід із складу ЧСР і включення її до складу СРСР, викладеному в сталінському «Маніфесті першого з'їзду народних комітетів», (прийнятому під тиском НКВД в м. Мукачеві 26.12.1944 р.). Той з’їзд, в принципі, не міг легітимно представляти волю народу - ні за формою, ні за змістом. Мало того, що процедура волевиявлення народу була проведена під час війни, на території, окупованій чужою армією, але ще й у «військово-польових умовах». Адже м. Мукачево 26.11.1944 р. знаходилося в зоні ведення бойових операцій 4-го Українського фронту, тобто в умовах, коли військове керівництво окупаційної армії узяло на себе всю повноту управління і функції верховної влади. При цьому дія цивільних прав була припинена. Що, про це не знали в Москві і в Лондоні? Знали, але Сталін квапився, а Лондон - промовчав, як і сьогодні мовчить поки Захід, з своїми подвійними стандартами, відмінно знаючи про грубі порушення українських властей прав і свобод русинів. І не зрозуміло, що очікують. Ясно, що в тій ситуації, коли НКВД організувало під час війни «мукачівський з'їзд народних комітетів», говорити про легітимність процедури вільного волевиявлення русинського народу за визначенням свого політичного статусу немає підстав. Чи розуміють хоч сьогодні Прага, Москва і тоталітарний Київ, що жодна держава не має права відмовлятися від своїх громадян і «колективно» передавати їх кому б то не було без індивідуальної угоди кожного громадянина країни? Розуміють. Але поступають в Києві сьогодні також як і Сталін в 1945 році. Відмітимо лиш, що і «Протокол» (додаток до договору) вирішував оптацію лише осіб «чеської і словацької національності», позбавивши цього права, перш за все, корінного населення краю – русинів, долю яких вирішували за них незаконно Прага і Москва. Тобто, і при цьому вже сталася груба дискримінація прав громадян русинської національності за національною ознакою. Як же був реалізований цей горезвісний «Договір»? Іноземна доктрина погоджується на думці, що для нормальної реалізації норм міжнародного договору, у внутрішньому своєму праві держави норма його Закону (Указу) не може мати більшу силу, чим норма міжнародного договору. А трактуватися договір повинен так, щоб відповідати договірним правилам. Жодна із сторін договору «не має права звузити або виключити своїми правовими актами, або зобов'язання, що містяться в міжнародному діючому договорі». Проте, порушуючи норми міжнародного права, Президія Верховна Рада СРСР своїм Указом, за представленням Президії Верховної Ради України, від 22 січня 1946 г, в односторонньому порядку, допустила ліквідацію Українською РСР суб'єкта міжнародного права Підкарпатської Русі (Закарпатської України), задовго до цього вже визнаної міжнародним співтовариством, що зафіксоване в Сен-Жерменському (1919 р.) і Тріанонському (1920 р.) мирних договорах. Це порушення норм міжнародного права стало можливим шляхом «утвердження» в Москві незаконного рішення українських більшовиків в Києві. Саме у Києві ВР УРСР вирішила на території чужої для неї держави Підкарпатської Русі незаконно утворити сталінську аномалію «Закарпатську область України». В УКАЗІ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР «Про утворення Закарпатської області у складі Української РСР» записано: «Затвердити представлене (на утвердження первинне) рішення Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки про утворення Закарпатської області з центром в місті Ужгороді…». Республіка русинів, законно утворена на одвічній національній території русинів на південь від Карпат, 21 грудня 1918 року і визнана світом 10 вересня 1919 року, така, що сформувалася в суверенну національну русинську державу, перетворилася Києвом на сталінську «споконвічну» українську область. Відразу, після 1945 року розпочався етноцид і насильницька асиміляція русинів в українців, яка Києвом продовжується і сьогодні, набуваючи вже багатьох ознак геноциду. Але так і не зуміли українські більшовики і сьогоднішні націоналісти зламати місцевий русинський народ. Ми, русини, вижили і відродили статус Підкарпатської Русі законно!!! Як же був ратифікований цей горезвісний «Договір»? Як відомо, Договір в Москві «Про Закарпатську Україну» був підписаний між ЧСР і СРСР. Хоча у той час представництво УРСР в міжнародних відносинах передбачав пункт 5-й статті 72 Конституції УРСР. А Президія УРСР, згідно пункту 13 ст.108 володіла компетенцією ратифікації міжнародних договорів. Проте, договір УРСР не лише не підписувала, але і при його укладенні українські дипломати не були навіть присутні. Фактично, суверенна Республіка Підкарпатська Русь, в порушення умови укладеного договору, в СРСР умовно була передана Українській Радянській Соціалістичній Республіці і лише в тимчасове адміністративне управління. А українські більшовики в Києві, не чекаючи навіть 30 січня 1946 року, офіційного «дня ратифікації» договору, з боку ЧСР, поспішили знищити приєднану русинську республіку (передану їм в тимчасове управління). Вони 22 січня 1946 року утворили на чужій для них території свою «сталінсько-українську» область. (Цей документ з печаткою, який в Україні приховують від людей, був представлений на конференції). Незабаром, цинічно ввів Київ на території Республіки Підкарпатська Русь своє занепале радянське законодавство УРСР. Це була вже окупація. Чому сьогодні Київ рахує перебування своє у складі СРСР окупацією, а свій гріх українсько-радянської окупації Підкарпатської Русі не хоче визнати? Період «перебування у складі СРСР» сьогодні українські націоналісти називають радянською окупацією, забувши, що територію під Україну саме більшовики «відрізали» в 1917 році від Російської імперії, частиною від Румунії, Чехословаччини і Польщі. Але, до моменту існування «...Союзу непорушного, республік вільних» і існування КДБ, старшого брата СБУ, приналежність республіки Підкарпатська Русь до України «не носила для русинів настільки принципового характеру. А ось з моменту проголошення незалежності України ситуація радикальним чином міняється: українські націоналісти заволали про радянську окупацію, а свою власну сталінсько-хрущовськую, радянсько-українську окупацію Підкарпатської Русі порахували сталінською нормою і побажали навіть приховати від громадськості цей ганебний факт. А тут і на державному референдумі–плебісциті 1 грудня 1991 року «недобрі закарпатці», жителі Закарпаття-Подкарпатської Русі, виявили вільне і законне волевиявлення - відновлення своєї дорадянської автономії. Києву (і Львову) якраз би вимогу русинів про відновлення статусу Підкарпатської Русі слід було негайно ввести в правове поле України. А вони пустилися в неосталінські, нео радянські репресії проти волелюбних русинів, розв'язавши руки спецслужбам, розпускаючи нацистські чутки, що русинів на законну вимогу їх прав і свобод підбурили з Вашингтона і з Москви!? Інша українська чутка: «визнання русинів і надання русинам автономії навіть у складі України, мовляв, загрожує цілісності України!? А всі русини – це лише агенти чужих країн, а не законні представники свого народу на своїй рідній землі». Чому Верховна Рада України після 1991 року так і не дала згоду на обов'язковість для України «договору» «Про Закарпатську Україну»? Це залишається до сьогодні таємницею. Конституція України в ст.9 дає вичерпний перелік міжнародно-правових норм, складових частина сьогоднішнього національного законодавства країни. Так, мають силу лише ті міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких була дана Верховною Радою України. Але оскільки, як було викладено вище, договір «Про Закарпатську Україну», як суб'єкт міжнародного права, підписував СРСР, а не УРСР, то відповідно до ст.7 Закону України «Про правонаступництво», Україна є правонаступником лише тих договорів СРСР, «згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України». Або ж, іншими словами, договір, згоду на який Верховна Рада України не давала, не є «частиною національного законодавства України» і розглядається як такий, що не діє відносно України. Русини офіційно повідомили Київ, що до теперішнього часу немає офіційно опублікованого Акту про вираження Верховної Ради України згоди на обов'язковість міжнародного договору «Про Закарпатську Україну», і, отже, вказаний договір для Незалежної України не є таким, що діє для України. В зв'язку з цим, всі правовідносини між Києвом і «територією русинів на південь від Карпат», що має конституційну назву Республіка «Підкарпатська Русь», що виникли з моменту проголошення незалежності України є нелегітимними, причому, з вини властей України. Цю обставину русини, законно провівши референдум-плебісцит, мирно доносять до Києва вже 18 років. Але замість миру, з Києва у відповідь приходять одні погрози і команда спецслужбам: «нагло порушувати права і свободи русинів, інкримінуючи їм горезвісний сепаратизм, за їх дерзкість вимагати визнання національності і відновлення дорадянського статусу автономії. Є думка у правників, що Київ відмовився визнавати договір «Про Закарпатську Україну», як не завершений, не реалізований до кінця, але такий, що дає русинам автоматично автономію. Адже Кравчук в Мінську підписав договір, по якому всі регіони і національні меншини отримають всі права і свободи. У Києві зметикували, що якщо проігнорувати цей договір, репресіями СБУ припинити вимогу русинів, то цим можна заглушити русинське питання рідним для націоналістів сталінським методом: «нет народа - нет проблем». Є інша версія. Київ зразу не доглядів цей «Договір», а після референдуму надумав приховати його, а сьогодні смертельно боїться правових наслідків вчасного не визнання цього «Договору». Адже як Київ роз’яснить світу і русинам своє 18-літнє нелегітимне правління в Закарпатті-Підкарпатській Русі. Врахувавши за і проти, зійшлися українські власті і нацисти на тому, що любі варіанти – це ганьба Україні. Ось і вирішили русинське питання вирішити репресіями, розв'язавши руки СБУ. При цьому, всюди змовились виставляти лише Конституцію України, як щось таке, що впало з неба і його треба всім виконувати. А про референдум не говорити і пускати чутки, що то все було незаконне, інспіроване з Москви. До речі, недавно, в Москві викликали в прокуратуру на дачу пояснення, всього на всього, одного єврея. Негайно МЗС Ізраїлю за це «порушення прав і свобод євреїв» направив ноту протесту властям РФ. А ось СБУ, отримавши нацистський наказ з Києва, перестаралося і перейшло законну границю, викликавши на ганебні багатогодинні допити вище 400 русинів, проводячи у лідерів русинів обшуки із зломом, та інше. І мало хто заступився за русинів. Особливо мовчать українські журналісти, які лягли під помаранчевих і все їм прощають. Не секрет, що СБУ підставили. СБУ, отримавши нацистський наказ з Києва, перестаралося и перейшло законну границю і в своїх репресіях проти русинів заслужило кару за злочин, що рівняється військовим злочинам проти русинської нації, які не мають строку давності. Нема сумніву, що русини відновлять свою автономію, а працівники СБУ, які вели незаконну боротьбу з народом, будуть віддані суду. А Україну, як і СРСР, чекає визнання русинами за таку нацистську тоталітарну державу, що здійснювала відкрито геноцид русинської нації. Замість епілогу. Так, як низько падав Київ до сьогодні, не падав ні нацистський Берлін, ні більшовицька Москва в 30-х роках. Тому, нічого сьогодні Києву вигадувати пісні «про радянську окупацію» і призначати 17 травня як «день поминання репресованих більшовиками», коли саме так звана «демократична» держава Україна до цих пір не вирішила законне русинське питання, продовжуючи грубо порушувати права і свободи миролюбної русинської нації на суверенній території русинів на південь від Карпат.
Ответов - 0
полная версия страницы