Форум » НОВОСТИ В МИРЕ И НА ПОДКАРПАТСКОЙ РУСИ » Про русинский «сепаратизм» и таинственные развалы держав за ним. » Ответить
Про русинский «сепаратизм» и таинственные развалы держав за ним.
Диброва: Про русинський «сепаратизм» і таємничі розвали держав за ним.Д. Воздвиженський. Історія засвідчила – хто не визнає русинську націю, того чекають серйозні негаразди. Чому ж українські політики та історики про це не знають та вибірково засуджують сталінські репресії та голодомор? Що згадали сьогодні русини, які стали окремою і самодостатньою для державотворення політичною нацією до тих сталінських часів, коли в УРСР творився Голодомор? Про русинську мудрість, про русинську “атомну (автономну) бомбу” та й про інше, йдеться у статі адвоката П. Годьмаша. Такий висновок можна зробити на підставі історії підкарпатських русинів і історії країн Центральної Європи. Так, під тиском авар, частина русинських племен переселилась під Західні Карпати, де нині Пряшівський край суверенної Словаччини і Закарпатська область України. Щоб протистояти аварам, племена підкарпатських русинів, словаків, словенців, сербів, чехів, поляків об’єднались і створили першу слов’янську суверенну країну під назвою Велика Моравія. Але між її удільними князями почались міжусобиці і чехи та поляки вийшли з її складу. Міжусобиця продовжувалась, що вело до ще більшого ослаблення Великої Моравії. В результаті племена угорців почали відвойовувати її територію під свої володіння. Першими потерпіли поразку від угорців русини під проводом князя Лаборця, який із своєю дружиною базувався в Ужгороді. Лаборець загинув в бою з угорцями, русини признали своїм князем Емеріха, сина короля Угорщини, а Велика Моравія перестала існувати. З тих пір русини були у складі Угорщини, Австрії, Австро-Угорщини і знову Угорщини, а тому формувались як окрема русинська політична нація незалежно від східних слов’ян і їх Київської Русі. В кінці Першої світової війни уряд Угорщини очолив демократ М.Каролій, який визнав право русинів на автономію. За активної участі «сепаратиста» русина Августина Волошина, якому (посмертно) 15 березня 2002 р. було присвоєно звання Герой України, русини розробили та подали уряду Угорщини на затвердження проект закону під назвою “Про автономію Русинської Нації, яка проживає на території Угорщини”. Його без змін 21 грудня 1918 р. було прийнято в якості народного (конституційного) закону під № 10. Протягом місяця на русинській території Угорщини, (в результаті першого «сепаратизму» русинів) було створено русинську автономну республіку під назвою “Русинська Крайна”. Але у декількох людей з числа русинської інтелігенції Мараморошського округу автономної Русинської Країни знову засвербів сепаратизм. Вони 21 січня 1919 р. провели в Хусті (свій локальний) окружний з’їзд, на якому нібито прийняли рішення про вихід із суверенної Угорщини, та не лиш з свого, тобто Мараморошського, але й всіх інших семи русинських округів, щоб нібито приєднати і їх до України на правах автономії (по тексту: узгляднити окремішнє положення русинів в Україні). Хоча знали ті пару людей (Бращайки), що між Угорщиною та Україною знаходиться територія суверенної Польщі (Галичина). А питання виходу чи приєднання автономної Русинської Країни входить в компетенцію її парламенту або референдуму її громадян. Тобто, друге сепаратистське рішення частини русинської інтелігенції Мараморошського округу в Хусті було, як незаконним до інших семи русинських округів, так і неможливим щодо його виконання із-за Польщі (Галичини). Тому ця затія з самого початку була авантюрною. Але після цього сепаратизму русинів Мараморощини перестали існувати (не визнані тоді міжнародною спільнотою) т.зв. Західноукраїнська Народна Республіка і суверенна Українська Народна Республіка. Автором третього русинського сепаратизму був Герой України А. Волошин. Він по власній ініціативі особисто в 1919 році звернувся з закликом до уряду Чехословаччини окупувати автономну Русинську Країну, щоб таким чином створити умови для русинського руху по її приєднанню до Чехословаччини. В результаті Австро-Угорщина перестала існувати, а демократична влада в Угорщині від М.Каролія перейшла до комуністичного тоталітаризму. А автономна Русинська Країна була приєднана до Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь. Законом “Про автономію Підкарпатської Русі” від 22 листопада 1938 р. Чехословаччина визнала за русинською Республікою Підкарпатська Русь статус автономної республіки з найбільшими в ті часи правами національних меншин в порівнянні з іншими країнами світу. У повній відповідності до Конституції Чехословаччини було обрано парламент Підкарпатської Русі, який у відповідності до законів Чехословаччини, в тому числі закону “Про автономію Підкарпатської Русі”, 15 березня 1939 р. прийняв власний закон під № 1, яким Підкарпатську Русь проголосив суверенною республікою, але вже під назвою Карпатська Україна (в складі Чехословаччини), а потім обрав А. Волошина її Президентом. Цей закон під № 1 та обрання А.Волошина президентом русинської суверенної республіки Карпатська Україна (в складі Чехословаччини) не суперечив і міжнародному праву (хоч Прага цього офіційно не визнала). Цей факт, однако, офіційно визнає і суверенна Україна, яка 15 березня 2009 р. на державному рівні відзначила 70-річчя проголошення підкарпатськими русинами суверенності своєї країни-держави. Але – в день цього проголошення, тобто 15 березня 1939 р., «сепаратист» А.Волошин в своїх діях виявив три сепаратизми: - одну урядову делегацію відправив в суверенну Словаччину просити її уряд прийняти Підкарпатську Русь до складу Словаччини на правах автономії. - другу урядову делегацію А.Волошин відправив в Будапешт просити уряд Угорщини дати згоду на повернення автономної Русинської Крайни до своєї історичної Батьківщини, тобто до Угорщини. - третій момент – в цей же день, 15 березня, А.Волошин позвонив до румунського консула в Севлюші (Виноградові) і через нього просив уряд Румунії погодилась на приєднання Підкарпатської Русі до Румунії на правах автономії. Однак уряди Словаччини, Угорщини і Румунії відкинули сепаратистські домагання А.Волошина, однак і Чехословаччина перестала існувати. Цікаво дуже, а чому ж А.Волошин не звернувся з аналогічним проханням до Києва? Про це він згодом пояснював своєму близькому оточенню в Празі приблизно так. Русини є окремою і самодостатньою для державотворення політичною нацією, яка такою остаточно сформувалась в складі Австро-Угорщини. Про утворену в 1919 р. на території далекої Росії самостійної України русини майже нічого не знали, а тому не прагнули до возз’єднання з нею. Однак із преси русини Підкарпатської Русі згодом узнали, що в більшовицькій Україні, навіть після закінчення громадянської війни, не зупиняється процес масового знищення своїх же громадян шляхом розкуркулення навіть бідняків з висланням розкуркулених сімей до Сибіру; Знали русини і те, що в УРСР влада нищить народ, шляхом масового знищення своїх громадян штучними голодоморами, шляхом масового знищенням своїх громадян під виглядом боротьби з міфічними ворогами комуністичного режиму, з загрозою сепаратизму, тощо. Тому мета А.Волошина полягала, за його словами, не в приєднанні русинської автономної держави до Української РСР, бо там русинську націю комуністичний режим просто знищив би. А.Волошин стверджував, що після розвалу Чехословаччини його метою було збереження русинської нації і її русинської автономності у складі будь-якої сусідньої країни, але тільки не в складі Української РСР, яка до того ж була Польщею і Карпатами “відгороджена” від автономної республіки Підкарпатська Русь федеративної Чехословаччини. І так, документи підтверджують, що А.Волошин категорично був проти приєднання Підкарпатської Русі – Карпатської України до тоталітарної Української РСР . Він загинув у 1945 р. в Москві, – в казематах КДБ, – а демократична суверенна Україна появилась тільки в 1991 р. Тобто, А.Волошин як високо вчена людина із філософським мисленням просто не міг домагатись приєднання Підкарпатської Русі до неіснуючої тоді суверенної і демократичної України, навіть після того, як автономна Підкарпатська Русь була перейменована в суверенну республіку під назвою Карпатська Україна. І це всім очевидно! Як тільки 27 жовтня 1944 р. Підкарпатська Русь – Карпатська Україна була Червоною армією визволена, комуністи організували і 26 листопада 1944 р. в Мукачеві провели з’їзд делегатів тимчасових органів місцевої влади, які називались Народні комітети. Цей республіканський з’їзд делегатів місцевих органів влади не по своїй волі прийняв написану в Москві у формі Маніфесту постанову про вихід Підкарпатської Русі – Карпатської України із складу Чехословаччини, щоб приєднати її до СРСР у складі Української РСР. Оговтавшись, парламент Закарпатської України направив у Москву урядову делегацію на чолі з П.Лінтуром, заступником голови уряду Закарпатської України. Щоб умовити Сталіна дати згоду на приєднати суверенної республіки Закарпатська Україна до складу СРСР під назвою Карпато-Русинська Радянська Республіка. Але Сталін відмовився навіть прийняти цю урядову делегацію русинів. А комуністи в Мукачеві поспішили організувати «листи трудящих» та «Маніфест про приєднання Закарпатської України до складу Української РСР». Тобто, із цих двох варіантів вже п’ятого за рахунком русинського сепаратизму реалізованим був цей – про приєднання Русинської суверенної держави до Української РСР. СРСР і Українська РСР дійшли висновку, що споконвічний русинський сепаратизм є для них небезпечним. Від нього країни, у якій русини перебувають на правах автономності, зникають наче від атомної бомби. Щоб уберегтися від цієї русинської “атомної (автономної) бомби”, Президія Верховної Ради Української РСР своїм Указом від 22 січня 1996 р. утворила на території русинської суверенної республіки Закарпатська Україна свою адміністративно-територіальну одиницю під назвою Закарпатська область. В свою чергу Президія Верховної Ради СРСР в цей же день своїм Указом затвердила утворення Закарпатської області у складі Української РСР, щоб таким чином, знешкодити русинську “атомну (автономну) бомбу”. Тобто знищити приєднану до складу Української РСР Русинську суверенну країну і заборонити навіть згадування про русинську націю. Ще в часи СРСР, по ініціативі адвоката П.Годьмаша, активісти русинської нації 17 лютого 1990 р. об’єднались в обласну організацію під назвою “Товариство Карпатських Русинів”. Її очолив М.Томчаній, а його заступником був юрист П.Годьмаш. Правління “Товариства Карпатських Русинів” 29 вересня 1990 р. одноголосно затвердило написану автором цих рядків Декларацію, у якій від Президента СРСР М.Горбачова та Верховної Ради Української РСР вимагалось офіційно визнати русинську націю і відновити в Закарпатті автономну республіку. В результаті – СРСР та Українська РСР в 1991 р. також перестали існувати. Однак русини не заспокоїлись і домоглися проведення 1 грудня 1991 р. всеобласного референдуму (плебісциту) на якому було прийнято народне рішення про автономію Закарпаття в складі України Але офіційний Київ на чолі з Президентом Л.Кравчуком почав загравати з обласною, а потім нахабно її обманув. П.Годьмаш 10 лютого 1999 р. написав другу Декларацію з вимогою до Президента України Л.Кучми реалізувати народом Закарпаття прийнятий закон про автономію Закарпаття в складі України. Ії підписали керівники русинських організацій І.Туряниця, прот. Д.Сидор і П.Годьмаш. В результаті розпочався новий виток негараздів України, кульмінацією яких стала так звана “помаранчева революція”. Вона до влади привела команду начебто порядних демократів, очолюваних В.Ющенком, який на сесії ООН обіцяв країнам світу вирішити русинську проблему у відповідності до міжнародного права і законодавства України. Потім давав аналогічну обіцянку на зустрічі з русинською діаспорою в Чикаго. Цими обіцянками світовій спільноті та русинам В.Ющенко в значній мірі послабив негаразди України. Однак він (В.Ющенко) навіть не приступав до виконання своїх обіцянок перед країнами світу і перед русинською діаспорою в США. Тому негаразди України знову почали набирати обертів. Найбільший вклад в негаразди України було внесено в 2008 р. проведеними в Мукачеві Європейськими конгресами підкарпатських русинів. На цих конгресах було прийняті рішення про відновлення дорадянського статусу автономної республіки Підкарпатська Русь. В тому числі було прийнято Звернення до депутатів обласної ради з вимогою проголосити Закарпаття автономною республікою у складі України згідно результатів референдуму 1 грудня 1991 року. У цьому Зверненні наголошувалось, що зволікання депутатів обласної ради з проголошенням автономії змусить русинів організувати проголошення автономності Закарпаття в складі України безпосередньо народом Закарпаття. В результаті негаразди в Україні посипались як із рога достатку. Гарант Конституції України В.Ющенко, а за ним і всі кандидати в Президенти України, почали по телебаченню заявляти по черзі про розвал України: якщо негаразди будуть переслідувати Україну і далі, то вона може втратити свій суверенітет і державність. Але замість того, щоб піти на порозуміння із русинською нацією і таким чином позбутися суттєвих негараздів, офіційний Київ зобов’язав СБУ порушити проти лідерів русинського руху кримінальну справу за ознаками справжнього сепаратизму, передбаченого ст. 110 кримінального кодексу України. На мою думку, це тільки більше згуртує русинську націю в Україні до боротьби за свої законні права, а цю боротьбу більш рішуче підтримають як демократичні країни Європи, так Росія. Це в свою чергу приведе до нових негараздів України. Чим закінчиться незаконна боротьба офіційного Києва з міфічним русинським сепаратизмом і реально існуючою русинською національною меншиною – покаже недалеке майбутнє. Але переконаний, що домагання русинської національної меншини повернути Закарпаттю замість знищеної сталінським режимом русинської суверенної республіки Закарпатська Україна (Підкарпатська Русь) лише статус автономної республіки не є сепаратизмом, а тому не є злочином. Адвокат П.Годьмаш, експерт з прав русинської національної меншини в Україні
Ответов - 0
полная версия страницы