Форум » НОВОСТИ В МИРЕ И НА ПОДКАРПАТСКОЙ РУСИ » Роль Мукачевского монастûря в сохранении Православия национального самосознания русских-русинов » Ответить
Роль Мукачевского монастûря в сохранении Православия национального самосознания русских-русинов
Иван Русин: Прот. Димитрий Сидор. 11 сентября 2010 г. Научная конференция: 650-летие Мукачевского монастыря» Доклад: Роль Мукачевского монастûря в сохранении Православия и в формировании национального самосознания русских-русинов Верхнего Потисья. В истории Православной Церкви на Русских землях, при том что вроде бы написана масса трудов на эту тему, все равно, остаються еще белые пятна, которые ждут своих честных и добропорядочных исследователей. И проблема была не только в отсутствии историков и специалистов или в сложно-политических условиях этой части Святой Руси, именуемой в международных документах «автономная территория русинов к югу от Карпат» , а позже – по причине 70 летнего господства госатеизма в СССР . Причнина была и в неком оригинальном способе жизни русинов, о котором упоминает архим. Василий Пронин как об особом обширном церковно-обрядовом их ритме жизни, лишавший для политических деяний народа меньше внимания . История Мукачевского монастыря и Мукачевской Епархии, будучи частью истории славянской Болгарской, Сербской, а позже и Русской Православной Церкви, наполнены уникальными событиями времен Карпатской Руси, будучи одними из важных связующих звеньев между Византией и Русью до прихода сюда мадьяр. Со времен прихода сюда мадьяров началась, собственно, история Угорской Руси, частью которой с 14 века и стала история Карпатской Руси . А это, как справедливо отмечают многие ученые, в первую очередь также большей частью именно церковная история. А церковная история Карпатской Руси неразрывно связана с Мукачевским монастûрем, сосредоточием церковно-националной жизни региона. Мукачевский монастырь как позже и Мукачевская епархия окормляли как местных русских-русинов, так и румынов, венгров и словаков . А у румынов, как мы знаем, церковный славянский язык оставался важным до конца 18 века. Археологические данные говорят, что еще в дохристианское время бûвали на этих землях частые нашествия, движения разных народов , что, по мнению историков, не помешало коренному населению под Карпатами оставаться неизменным автохтном этой земли. Но, это научило этих людей мирному сосуществованию с соседями. Кельты-Галлы-Галаты – один народ. Важно отметить для руських-русинов вûход на историческую арену кельтов, которые встречаются под разными именами: римляне их называли галлами, а греки -галатами . Они одни из первûх в Европе на Ловачке, возле Мукачева, близ Мукачевского монастыря, стали обрабатûвать железо. Надо полагать, что эта местность была хорошо заселена. Нам сегодня важно помнить слова архим. Василия Пронина, ангела Чернечьей Горы, о том «предании, что ап. Павел, своим посланием к Галатам указûвает, что он был и апостолом придунайских народов: кельтов и славян», среди которûх бûли предких русских Закарпатья - рутенов, часть которых могла уже быть христианской. Затем Кирилл Мейсарош основательно предполагает, что и следующие путешественники «гунны были славянского происхождения, или претерпели сильное славянское влияние, ибо у них мог быть в употреблении древнеславянский язык и христианская вера . В 477-478 гг. в провинции Норика (г. Зальцбург, современная Австрия) правил некий Одоакр или Одоацер, как «вождь русинов » с последующим захватом Рима и правления им 15 лет. Нам важен тот факт, что это древнейшее упоминание этнонима (ruthen, dux ruthenorum – русин, князь русинский), и что он относил себя к христианам Восточного Обряда, признавая патриарха Константинополя, передавши ему после взятия Рима свои воинские доспехи как знак уважения и покорности Восточной Православной Церкви. Рядом с ним, под предводительством Аттилы (434-453), гунны создали могущественное государство с центром в Паннонии, на части русских земель с возможно немногочисленным, но христианским населением. «Историк Приск (V в.), который описывает быт племен, входивших в гуннский союз Аттилы и живших в Паннонии, указывает на наличие у них славянских слов (например, мед, для обозначения медового напитка), что свидетельствует о существовании руських элементов в Паннонии уже в V в. После гуннов появляются здесь авары-обры. В 567 году они подчинили себе и окружающее славянское население. Обры погибли через два столетия в результате победы франков в 796 году и переселившихся с Волги булгар-болгар в 807 году. Если империя Франков распространялась до пределов Паннонии, то «Болгарское Царство, что очень важно знать нам, распространялось на восток от Дуная и Тисы аж до Северной Угрии», подчинив себе территорию, русских-русинов, известной как Верхнее Потисье, . На историческую арену, наконец, вступает и славянская Моравия, как некая продолжательница предшествующего, недолго просуществовавшего, славянского государства Само. Первым князем Вел. Моравии был Моймир, в первой половине IX века. В сложной ситуации оказалась эта славянская республика Само, имея коварного соседа – германские племена и латинскую Римскую империю, за что скоро и утратила самостоятельность. Marchia Ruthenorum Руськая-Русинская Марка-страна. Многие историки обходят молчанием существование в древности первых государственных образований на русско-русинской территории именем Ма=рка. Здесь мы встречаемся с названиями первых центрально-еропейских государственных образований «Slougenzin marchan» (т.е. Словенская Марка) и Марка-страна русинов с названием «Marchia Ruthenorum» , т.е. Русская-Русинская Марка. В 791-796 гг. Карл покорил аваров и местных славян и создал там Паннонскую Марку . Можно предполагать, замечает архим. В.Пронин, что их положение и управление было аналогично. Преемником Моймира (†846) и был Ростислав, во время которого Нитрянское княжество досталось его преемнику – Святополку. Нитрянское княжество составляло часть Моравской архиепископии . Святополк захватил Велико-Моравский престол и сидел на нем до своей смерти (†894). В это же время в области Карпат находились как русины (русские), так и хорваты, и сербы , которые в это время уже формировали свои этнические особенности . Кирилл Мейсарош и Теодор Легоцкий считают, и не безосновательно, что славяне-русины находятся на территории нынешнего Закарпатья с незапамятных времен. Именно им судилось слышать проповедь св. Кирилла и Мефодия в 863 г. Стали появляться у св. братьев первые помощники и миссионеры с числа местного населения, частью руського-русинского, как подданных Болгарии через князя Солана. А со времени объявления языка Кирилла и Мефодия государственным в Болгарии, то он стал развиваться и укрепляться повсеместно. А когда в Закарпатье прибыли венгры (в 9 веке), они, как упоминает их Аноним, встретили здесь не хорватов, а уже православных русинов, владевших и славянской письменностью. Чуть позже, чтобы представить землю русинов под Карпатами незанятой, преднамеренно мадьярские историки заговорили (а это повторяет позже исследователь Бидерман ), что много русинов-русских прибыло на Карпаты только позже и то …. с венгром Алмошем. То, что это было тогда весьма актуальным для Будапешта показывает тот факт, что и в 1797 году венгр А. Дечий напечатал в Кошицах книгу "О угорских русских", в которой снова поднял вопрос о том, что «венгры пришли на незанятую землю . Призвание Мукачевского монастыря на защиту Православия и прав православных руських перед лицом притязаний историков чередовавшихся титульных наций. Первые монастыри в крае появляются в IX веке, с того времени, когда святые Кирилл и Мефодий проповедовали в Моравии, а затем в Болгарии и Сербии. Их проповедь и крещение среди первых приняли славяне-русины, населявшие юго-западные Карпаты, в 863 году, а также мораване, сербы, чехи и болгары. Достоверность факта обращения славян-русинов Карпатского региона в христианство святыми Кириллом и Мефодием подтверждается многими источниками и преданием. Так, протоигумен Мукачевского монастыря Иоаникий Базилович (1742-1821) в своем историческом исследовании "Краткие сведения об учреждениях Федора Корятовича" утверждает, что «славяне-русины, проживавшие на южных склонах Карпат, были непосредственно просвещены Христовой верой солунскими братьями в 863 году от Рождества Христова» . Особым избранием Божиим Чернечья Гора стала издавна привлекательным святым местом для подвижников Церкви. Мукачевская Летопись свидетельствует, что с самих древнейших времен Чернечья гора была заселена иноками, т.е. задолго до прихода Ф. Корятовича. Об этом и свидетельствует Мукачевская Летопись, найденная в архиве Мукачевского монастыря его игуменом Анатолием Кралицким и опубликованная в 1847 году. В этой Летописи приведена следующая запись: "... в честь и память Святи=теля Христо=ва Никола=я положи= храм сей (Корято=вич - авт.) и у=веде вон и=ноков в л¸=то 1360, дня 8 марта, Бо=жіим о вс¸=х промышленієм". Этой информацией Мукачевской Летописи подтверждается то факт, что иноков, которûе подвизались до того в горнûх леснûх пещерах с небольшими деревянûми пристройками, вûвели из пеще=р, вûкопаннûх по подобию Киево-печерских, и поселили их уже в вûсоких наземных деревянûх постройках монастыря. Первым руководителем, который упоминается в исторических документах заново отстроенного Мукачевского монастыря, был игумен Лука из местнûх. Да и имена у них явно руськие: Иван, Лука. Период служения игумена Луки можно считать эпохой расцвета монастыря. Первым Мукачевским владûкой, утвержденным грамотой от 31 июля 1491 года, был "местоблюститель Мукачевского монастыря" епископ Иоанн. Карпатская Русь не была закрытым краем, но и не было возможности с легкостью пересечь лесные массивы и Карпатский Хребет армией. Но удобное расположение и нахождение на развилках центральной Европы, край был удобен для путешествия из Запада на Восток и из юга на северо-восток небольшими группами. Исторические документы утверждают, что в Х-ХI веках между Венгрией и Киевской Русью существовали тесные дружественные связи и довольно свободное общение. Ведь и в позднее время, например, в 1558 году, через Угорскую Русь, очень не случайно путешествовали и навестили местные монастыри послы царя Иоанна Грозного. Они также не случайно возвращались в Москву из Константинополя наиболее удобным путем, удобнейшим, чем знаменитый (?) «путь из варяг у греки» с его днепровскими порогами, пустынными местами вечными разбойниками. Можно предположить, что Чернечья Гора была уже издавна сосредоточием духовной жизни края, а поэтому все могли понимать, что Мукачевский монастырь, обзаведшись новыми храмами и постройками, должен стать и резиденцией православного епископа. Сосредоточие жизни – это и сосредоточие информации. Поэтому в Мукачевском монастыре и велась хронология, переписывались богослужебные и поучительные книги, готовились кадры для служения, направлялись миссионеры в разные уголки Верхнего Потисья для организации духовной жизни. Обитель была известна и возрастала как духовный и национальный центр. Нет сомнения, что здесь находили приют путешествующие дипломаты, монахи, разного рода паломники, беглецы и искатели лучшей жизни. Как скоро Мукачевский монастырь, сформировался как резиденция православного епископа, то стал он как центр духовного миссионерства и просвещения, как церковно-административный центр, который объединял всех русских и верующих от иных народов Угорской (Карпатской) Руси. С 1646 г. в крае была частью православных священников заключена уния с Ри-мом на известных условиях, которые так и небыли исполнены в полной мере. Уния принесла конфликты. Мукачевский монастырь переходит из рук в руки после заключения Унии в 1646 г. Для нашей же темы важен другой аспект: благодаря Мукачевскому монастûрю, национальность руських-русинов не меняется, русский язык, восточный обряд, Пасхалия, праздники, традиции сохраняются. К чести унии, бережно сохранены карпаторусские церковные богослужебные гласы и напевы. Очень часто даже униатскими епископами-русинами ведется 200 летняя борьба с латинством. Большинство народа, минимум сто лет, вообще не чувствовал «перемены веры». Народ Мукачевской епархии продолжал и далее считать себя православным. Надо отметить, что ранняя Уния не была такой агрессивной, какой оказалась в 20 веке, особенно на Галичине. Мукачевской обители во все времена удавалось исполнить свою миссию, как и сегодня: оберегать русский-русинский язык, русскую веру, традиции. Около 50-ти лет духовно окормлял Мукачевскую обитель великий старец, духов- ник, ученый и выдающийся церковный деятель Архим. Василий (Пронин, † 1997). Его исследования подтвердили, что во времена св. Владимира Киевского, болгары и угрины были призваны помогать на Днепре совершать крещение Руси. На это время приходится житие и подвиги преп. Моисея Угрина († 1043), воспитанника Карпатской (позже Угорской) Руси и его братьев. Подробно его житие читаем в Киевском Патерике. Но нам очень важно, что данные о преп. Моисее Угрине находятся и в Прологе Мукачевской Летописи. Из указанных источников следует, что преп. Моисей Угрин происходит из Угорской Руси (Некоторые слово «Угорская» понимают как находящаяся в горах – Горская Горняя Русь). По одной из версий Моисей Угрин прибыл в Киев вместе со "священниками, которых пригласил туда св. князь Владимир, для проповеди, крещения и укрепления Церкви Христовой среди полян. Из этого видно, что многие русские-русины формировались не только под влиянием болгарских, но и афонских монастырей. Ведь преп. Моисей Угрин, был облачен в иноческий образ Афонским монахом. Всю жизнь он посвящает служению Богу, помогая преп. Антонию поднимать Киево-Печерский монастырь, поселившись среди местных монахов. Святой Антоний Печерский, который был одним из основателей монастыря, преставился в 1073 году, а преп. Моисей Угрин в 1043 году. Нет сомнения, что преп. Моисей Угрин, русский-русин, был в числе первых основателей того монастыря, где и приселился на упокой к преподобным Киевских пещер. Его нетленные мощи почивают и поныне, а десница была передана недавно из Киево-Печерского монастыря в Мукачевский монастырь. Этот акт стал символом великого духовного единения Мукачевского и Киево-Печерского монастыря и духовного единства наших народов, и, как это выразил патриарх Кирилл, – духовного единства народов Русского Мира. В более позднее время, когда исследователи чужих стран и народов начали ставить под сомнение автохтонность местных русских-русинов и принятие ими христианства в 863 г., то задачу по защите прав русинов на свою землю перед лицом притязаний историков мадьярской державы взял на себя Мукачевский монастырь. Протоигумен Мукачевского монастыря Иоанни=кий Базилович – яркий образ полемиста и апологета русского народа Угорской Руси. Как человек весьма образованный и трудолюбивый, он собирал и изучал богатый материал по истории Мукачевского монастыря и Мукачевской епархии и связанными с ней историческими проблемами для народа. Свой труд он напечатал в г. Кошицах " . Его деятельность, проповеди и эта книга имела особое влияние на формирование и развитие церковного и национального самосознания местного русинского населения. Именно в этом национальном духе написаны и его другие сочинения: «Изображение жития монашеского», «Правила», «Толкование Литургии» и др. Задача по защите прав русских на свою землю перед лицом необоснованных притязаний историков мадьярской державы продолжил в конце XVIII в. настоятель храма в Росвигове, а позднее духовник еп. Бачинского, Даниил Бабила (или Бабилович) написавши книгу "Historia Dioecesana" . Деятельность по защите духовно-национальных проводили и русские-русины, которые перебрались в Россию и легко вписались в тогдашнюю российскую действительность. Так, в 1804 г. в "Северном Вестнике" была с той же целью защиты напечатана статья И. Орлая "Краткая история о Карпато-Россах" . Она стала весьма известна именно своей новизной о границах русского мира. На нее ссылается как Н.М. Карамзин в Ист. Гос. Российского, так и наш священник Александр Духнович, ставши национальным будителем, защитником карпаторусского народа от венгров и австрийцев. Знаменита историческая работа и И.Орлая: "О Юго-Западной Руссии". В истории живущего в России И. Орлая, видна горячая любовь патриота своей земли к своему русскому-русинскому народу под Карпатами. Большую работу по защите духовно-национального самосозания руських-русинов проделал также и свящ. Михаил Лучкай , оставивший в 6 томах на латинском языке "Историю Карпато-Россов". В ней он приводит много грамот и других документов. Напечатана не была. 6-й том не закончен. Данные были частично использованы А. Балудянским и И. Дулишковичем. Интересными работами обогатил науку и наш земляк русин Ю. Гуца-Венелин, который написал много о болгарах, болгарской истории и их языке, ставший воистину национальным-лингвистическим будителем и болгаров. Он сформировался как под влиянием истории серба И. Раича, так и под влиянием того, что русские-русины генетически помнили древний болгарский язык. А древние болгарские церковные напевы поются и сегодня, именуемые в храмах Закарпатья как «болгарины». Юрий Венелин-Гуцу, чтобы привернуть внимание России к карпаторусской проблематике, дипломатически вплетает историю русинов в общую российскую историю. Это он делает в своих трудах: "Древние и нынешние Словяне" и "О споре между южанами северянами на счет их россизма (русскости)", подтверждая ту же русскость в руських-русинов Угорской Руси . В заметках по истории Карпатской Руси-Закарпатья: "Несколько слов о Россиянах Венгерских" Ю.Венелин-Гуцу преднамеренно говорит и о древнем походе русинов на Русь, во времена крещения, а потом об «обратном приходе русских (чаще миссионеров) в Угорскую Русь». Он также косвенно подтверждает тот факт, что с Древней Руси шли миссионеры и на запад, в частности, на Чернечью Гору. Чтобы, подобно Венелину-Гуцу, вписать историю Угорской (Карпатской) Руси в общерусскую историю, в русско-русинском тексте "Истории Церковной Нового Завета" каноник А. Балудянский расширил обзор событий региона, подобно Нестору Летописцу, начав историю от Рождества Христова и до начала 19 столетия. Показательно, что только в его русинском издании он вставляет разделы о Мукачевской Епархии. Свои утверждения о духовно-национальном самосознании русинов он связывает с вопросом единства русских в Угорской Руси с русскими России. Он пытается доказать свои утверждения ссылками на летопись Нестора Летописца и на труды известных российских историков. Чтобы возвысить в статусе Мукачевскую Епархию и Мукачевский монастырь он избирает методику сравнения, излагая нашу историю параллельно с церковно-государственными событиями соседнего Семигорода. В 1850 г. довольно плодовитый историк К. Мейсарош на защиту духовно-национального самосознания и единства русских в Угорской Руси также напечатал "Историю Угорских Русских (Русинов)" . Он посвящал ее А. Добрянскому. Отвергая безосновательные мнения мадьярских историков, он многие географические названия сел, городов, рек, гор объясняет на основании славянских корней, показывая славяно-русскость региона. Ему пришлось обширно говорить о времени Арпадовичей, чтобы убедительно показать автохтонность русских-русинов. Он подробнее останавливается на периоде церковной истории с 17 в., раскрывая образы русских-русинских епископов. Формально автор-униат, но явно относится с глубокой симпатией, как и большинство тогдашних церковных деятелей, к восточному православному обряду, указывая его сильное влияние на формирование «русской веры» и «русского самосознания». В своей работе историк Бидерман приводит много ценных материалов о русских края. На него часто ссылается российский историк Петров, обвинявший местных историков в романтизме. Внимание истории Мукачевской Епархии уделяет в своем труде еп. Ю. Пелеш . Иезуит Н. Ниллес в книге "Символы" приводит много фактических данных о руських и об "Истории русской церкви в Венгрии". Под влиянием Церкви появляются «русские» пистатели. Этой работой был занят Т. Легоцкий , кропотливый собиратель исторических данных, написавший много о церковной истории епархии, приводя биографии местнûх писателей. Усердным и талантливым собирателем русской-русинской старины был Анатолий Кралицкий, написавший историю монастырей епархии, биографии церковных деятелей . Его сочинения проникнуты любовью к церковному прошлому. Но почти все историки и духовники края прошли через школу Мукачевского монастыря, что определяло монастырь во все времена, как национальное святилище и место вдохновения для народа. Время, особенно большевистское после 1945 года показало, что монастырь продолжал и остается, как школой истиной православно-восточной духовности, так и мерилом сохранения древней русскости, что стало неоценимым благом для местного русского населения за все 650 лет существования Мукачевского монастыря. Среди сотни тысяч местных людей, переживших духовное возрождение на Чернечьей Горе, был и я. Бог сподобил меня, как и моих предков, с самого детства навещать святыню и осознавать, что эта Гора всегды была нашим национальным святилищем, сохранявшим веру, язык, культуру и осознание принадлежности к великому благодатному сообществу восточных народов, обоснованно именуемых святейшим патриархом Кириллом как Русский Мир.
Ответов - 2
Иван Русин: Прот. Димитрій Сидор. Роль Мукачівсього монастиря у збереженні Православя и у формуванні національної самосвідомості Руських Верхнього Потисся. В історії Православної Церкви на руських землях, при тому що ніби написана маса праць на цю тему, все одно, остаються ще білі плями, які чекають своїх чесних і добропорядних дослідників. І проблема була не лише у відсутності істориків і фахівців або в складно-політичних умовах цієї частини Святої Русі, що іменується в міжнародних документах «автономна територія русинів на південь від Карпат », а пізніше – унаслідок 70 літнього панування державного атеїзму в СРСР . Причиною була і в оригінальному способі життя русинів, про яке згадує Василь Пронін як про особливий глибокий церковно-обрядовий їх ритм життя, що позбавляв народ менше приділяти уваги для політичних діянь . Історія Мукачівського монастиря і Мукачівської Єпархії, будучи частиною історії слов'янської Болгарської, Сербської, а пізніше і Руської Православної Церкви, наповнені унікальними подіями часів Карпатської Русі, будучи одними з важливих сполучних ланок між Візантією і Руссю до приходу сюди угорців. А з часів приходу сюди угорців історія Карпатської Русі стала історією Русі Угорської, частиною якої з 14 століття і стало Закарпаття. А це, як справедливо відзначають багато учених, в першу чергу також переважно саме церковна історія. А церковна історія Карпатської Русі нерозривно пов'язана з Мукачівським монастирем, зосередженням церковно-національного життя регіону. Мукачівський монастир як пізніше і Мукачівська єпархія окормляли як місцевих руських-русинів, так і румунів, угорців і словаків . А у румунів, як ми знаємо, церковна слов'янська мова залишалася важливою до кінця 18 століття. Археологічні дані говорять, що ще в дохристиянський час бували на цих землях часті навали, рухи різних народів , що, на думку істориків, не перешкодило корінному населенню під Карпатами залишатися незмінними автохтонами цієї землі, але, при цьому, навчило цих людей мирному співіснуванню з сусідами. Кельти-Галли-Галати – один народ. Важливо відзначити для руських-русинів виход на історичну арену кельтів, які зустрічаються під різними іменами: римляни їх називали галлами, а греки -галатами . Вони одними з перших у Європі на Ловачці, біля Мукачева, поблизу Мукачівського монастиря, стали обробляти залізо. Мабуть, що ця місцевість була добре заселена. Нам сьогодні важливо пам'ятати слова архім. Василія Проніна, ангела Чернечої Гори, про те «передання, що ап. Павло, своїм посланням до Галатів показує, що він був і апостолом придунайських народів: кельтів і слов'ян», серед котрих були предки руських Закарпаття - рутени, частина яких могла вже бути християнською. Потім Кирило Мейсарош грунтовно передбачає, що і наступні мандрівники через наші землі «гуни, були слов'янського походження, або зазнали сильний слов'янський вплив , бо у них могла бути у вживанні давньослов'янська мова і християнська віра. У 477-478 рр. в провінції Норіка (м. Зальцбург, сучасна Австрія) правив Одоакр або Одоацер, як «вождь русинів (dux ruthenorum) » з подальшим захватом ним Риму і правління ним там 15 років. Нам важливий той факт, що він відносив себе до християн Східного Обряду, визнаючи патріарха Константинополя, передавши йому після взяття Риму свою військову зброю як знак пошани і покірності Східній Православній Церкві. Поряд з ним, на чолі з Атіллою (434-453), гуни створили могутню державу з центром в Паннонії, на частині руських земель з можливо нечисленним, але християнським населенням. «Історик Пріск (V ст), який описує побут племен, що входили в союз з гунами Аттіли і жили в Паннонії, вказує на наявність у них слов'янських слів (наприклад, мед, для позначення медового напою). Це свідчить про існування славяно-руських елементів в Паннонії вже в V ст. Після гунів з'являються тут авари-обри. У 567 році вони підпорядкували собі і навколишнє слов'янське населення. Обри загинули через два століття в результаті перемоги франків в 796 році і болгар, що переселилися з Волги, в 807 році. Якщо імперія Франків поширювалася до меж Паннонії, то «Болгарське Царство, що дуже важливе знати нам, поширювалося на схід від Дунаю і Тиси аж до Північної Угрії», підпорядкувавши собі територію, руських-русинів, відомою як Верхнє Поттисся . На історичну арену, нарешті, вступає і слов'янська Моравія, як якийсь продовжувачка попередньої слов'янської держави Само, що недовго проіснувала. Першим князем Вел. Моравії був Моймир, в першій половині IX століття. У складній ситуації виявилася ця слов'янська республіка Само, маючи підступних сусідів – германські племена і латинську Римську імперію, через що скоро втратила самостійність. Marchia Ruthenorum Руськая-русинська Марка-країна. Багато істориків обходять мовчанням існування в давнину перших державних утворень на русько-русинській території ім'ям «Ма=рка-держава». Тут ми зустрічаємося з назвами перших центрально-європейських державних утворень «Slougenzin marchan» (тобто Словенська Марка) і Марка-країна русинів з назвою «Marchia Ruthenorum» , тобто Руськая-русинська Марка. Можна передбачати, відмічає архим.В.Пронін, що їх положення і управління було аналогічне. У теж час утворилася і третя слов'янська Марка Паннонська. Наступником Мойміра (†846) був Ростислав, під час якого Нітрянськоє князівство дісталося його наступникові – Святополку. Нітрянськоє князівство складало частину Моравської архиепіськопії . Святополк захопив Велико-моравський престол і сидів на нім до своєї смерті (†894). У 791-796 рр. Карл підкорив аварів і місцевих слов'ян і створив там Паннонську Марку . В цей же час в області Карпат знаходилися як русини (руські), так і хорвати, і серби , які в цей час вже формували свої етнічні особливості . Кирило Мейсарош і Теодор Легоцький вважають, і не безпідставно, що слов'яни-русини знаходяться на території нинішнього Закарпаття з незапам'ятних часів. Саме їм судилося чути проповідь св. Кирила і Мефодія в 863 р. Без сумніву стали з'являтися у святих братів перші помічники і місіонери з числа місцевого населення, частково руського-русинського, як підданих Болгарії через князя Солана. А з часу проголошення мови Кирила і Мефодія державною в Болгарії, то вона стала інтенсивно розвиватися і зміцнюватися повсюдно. А коли в Закарпаття прибули угорці (у 9 столітті), вони, як згадує їх Анонім, зустріли тут вже не хорватів, а православних русинів, що володіли і слов'янською писемністю. А пізніше, щоб представити землю русинів під Карпатами незайнятою, мадярські історики навмисно заговорили (а це повторює пізніше дослідник Бідерман ), що багато русинів-руських прибуло на Карпати лише пізніше і те з угорцем Алмошем. Те, що це було тоді вельми актуальним для Будапешта показує той факт, що і в 1797 році А. Дечий надрукував в Кошицах книгу "Про угорських руських", в якій знову підняв питання про те, що «угорці прийшли сюди на ніким не зайняту землю . Покликання Мукачівського монастиря на захист Православ'я і прав православних руських перед лицем домагань істориків різних «титульних» націй. Перші монастирі в краю з'являються в IX столітті, з того часу, коли святі Кирило і Мефодій проповідували в Моравії, а потім в Болгарії і Сербії. Їх проповідь і хрещення серед перших прийняли слов'яни-русини, що населяли південно-західні Карпати, в 863 році, а також моравани, серби, чехи і болгари. Достовірність факту прийняття слов'янами-русинами Карпатського регіону християнства від рук святих Кирила і Мефодія підтверджується багатьма джерелами і відданням. Так, протоігумен Мукачівського монастиря Іоаникій Базилович (1742-1821) в своєму історичному дослідженні "Короткі відомості про установи Федора Корятовича" затверджує, що слов'яни-русини, що «проживали на південних схилах Карпат, були безпосередньо просвічені Христовою вірою солунськими братами в 863 році від Різдва Христова» . Особливим обранням Божим здавна Чернеча Гора стала привабливим святим місцем для подвижників Церкви. Мукачівський Літопис свідчить, що з самих прадавніх часів Чернеча гора була заселена ченцями, тобто задовго до приходу Ф. Корятовича. Про це і свідчить Мукачівський Літопис, знайдений в архіві Мукачівського монастиря його ігуменом Анатолієм Кралицьким і опублікованій в 1847 році. У цьому Літописі приведений наступний запис: "... в честь и память Святителя Христова Николая положи храм сей (Коріатович - авт.) и у=веде вон иноков в л¸то 1360, дня 8 марта, Божіим о вс¸х промышленієм". Цією інформацією Мукачівського Літопису підтверджується те факт, що ченців, котрі трудилися до того в гористих лісових печерах з невеликими дерев’яними прибудовами, вивели з пеще=р, викопаних по подібності з Києво-печерськими, і поселили їх вже у високих наземних дерев’яних спорудах монастиря. Першим керівником, який згадується в історичних документах заново відбудованого Мукачівського монастиря, був ігумен Лука з місцевих. Право стверджувати так можна з того, що ніхто не міг претендувати на це місце з числа чужих або прибулих. Та й імена у них явно руські: Іван, Лука. Період служіння ігумена Луки можна вважати епохою розквіту монастиря. Першим Мукачівським владикою, затвердженим грамотою від 31 липня 1491 року, був "намісник Мукачівського монастиря" єпископ Іоанн. Карпатська Русь не була закритим краєм, але і не було можливості з легкістю пересікти лісові масиви і Карпатський Хребет армією. Але зручне розташування і знаходження на розвилках центральної Європи, край був зручний для подорожі із Заходу на схід і з півдня на північний схід невеликими групами. Історичні документи стверджують, що в Х-ХI століттях між Угорщиною і Київською Руссю існували тісні дружні зв'язки і досить вільне спілкування. Адже і в пізній час, наприклад, в 1558 році, через Русь Угорську, дуже не випадково подорожували і відвідали місцеві монастирі посли царя Іоанна Грозного. Вони також не випадково поверталися до Москви з Константинополя найбільш зручною дорогою, зручнішою, чим знаменита (?) «дорога з варяг в греки» з його дніпровськими порогами, пустинними місцями та вічними розбійниками. Можна уявити, що Чернеча Гора була вже здавна зосередженням духовного життя краю, а тому всі могли усвідомлювати, що Мукачівський монастир, обзавівшись новими храмами і спорудами, повинен стати і резиденцією православного єпископа Мукачівської єпархії. Зосередження життя – це і зосередження й інформації. Тому в Мукачівському монастирі і вівся літопис, хронологія, переписувалися богослужбові і повчальні книги, готувалися кадри для служіння, прямували місіонери в різні куточки Верхнього Потисся для організації там духовного життя. Обитель була відома і зростала як духовний і національний центр. Немає сумніву, що тут знаходили притулок мандрівні дипломати, ченці, різного роду паломники, втікачі і шукачі кращого життя. Як скоро Мукачівський монастир, сформувався як резиденція православного єпископа, то став він як центр духовної місії і освіти, як церковно-адміністративний центр, який об'єднував всіх руських і віруючих та інших народів Русі Угорської (Карпатської). З 1646 р. в краю була частиною православних священиків заключена унія з Римом на відомих умовах, які так і не були виконані повною мірою. Унія обіцяла кращі умови лиш одним священикам, але взамін принесла конфлікти. Мукачівський монастир переходив з рук в руки після введення Унії в 1646 р. Для нашої ж теми важливий інший аспект: з введенім унії національність руських-русинів не міняється, руська мова, східний обряд, Пасхалія, свята, традиції – все зберігається. До честі унії, дбайливо збережені карпаторуські церковні богослужбові гласи і наспіви. Дуже часто навіть єпископами-русинами уніатів ведеться 300 літня боротьба з латинством. Завдяки Мукачівському монастирю, більшість народу, мінімум ще сто років, взагалі не відчувала «зміни віри». Народ Мукачівської єпархії продовжував і далі рахувати себе православним, завдяки відповідним текстам Літургії та молитв. Та його особливо і не прагнули перевиховувати майже до 19 століття патріотично налаштовані священики. Треба відзначити, що рання Унія не була агресивною, якою вона виявилася в 20 столітті, особливо на Галичині. Мукачівській обителі у всі часи удавалося виконати свою місію, як і сьогодні: зберегти руську-русинську мову, руськую віру, традиції. Близько 50-ти років духовно окормляв Мукачівську обитель великий старець, духівник, вчений і видатний церковний діяч архім. Василій (Пронін † 1997). Його дослідження підтвердили, що в часи св. Володимира Київського, болгари і у=грини були покликані допомагати на Дніпрі здійснювати хрещення Русі. На цей час приходить житіє і подвиги преп. Мойсея Угрина († 1043) та його братів, вихованців Карпатської Русі. Детальне його житіє читаємо в Київському Патерику. Але нам дуже важливо, що дані про преп. Мойсея Угрина знаходяться і в Пролозі Мукачівського Літопису. З вказаних джерел виходить, що преп. Мойсей Угрин походить з Русі Угорської . За однією з версій Мойсей Угрин прибув до Києва разом з священиками, яких запросив туди св. князь Володимир, для проповіді, хрещення і зміцнення Церкви Христової. З цього видно, що багато руських-русинів формувалися не лише під впливом болгарських, але і афонських монастирів. Бо сам преп. Мойсей Угрин, був облачений в чернечий образ Афонським ченцем. Він все життя своє присвятив служінню Богові, допомагаючи преп. Антонію піднімати Києво-печерський монастир, оселившись серед місцевих ченців. Святий Антоній Печерський, який був одним із засновників монастиря, помер в 1073 році, а преп. Мойсей Угрин в 1043 році. Немає сумніву, що преп. Мойсей Угрин, руський-русин, був в числі перших засновників того монастиря, де і приселився на упокій до преподобних Київських печер. Його нетлінні мощі спочивають і понині там, а правиця була передана недавно з Києво-печерського монастиря в Мукачівський монастирь. Цей акт пердачі мощей святого став символом великого духовного єднання Мукачівського і Києво-печерського монастирів та духовної єдності народів, і, як це виразив святійший патріарх Кирил, – духовної єдності народів Руського Мира. Мукачівський монастир й у пізніший час активно захищав віру і автохтонність народу. Сам же монастир зберігав грамоту Ф.Корятовича про привілеї обителі, надані ним. А коли дослідники чужих країн і народів почали ставити під сумнів право монастиря та автохтонність місцевих руських-русинів і прийняття ними християнства в 863 р., то завдання по захисту прав русинів на свою землю перед лицем домагань істориків мадярської держави взяли на себе вихованці монастиря та сам Мукачівський монастирь. Протоігумен Мукачівського монастиря Іоанни=кій Базилович – яскравий образ полеміста і апологета руського народу в Угорській Русі. Як людина освічена і працелюбна, він збирав і вивчав багатий матеріал по історії Мукачівського монастиря і Мукачівської єпархії і пов'язаними з нею історичними проблемами народу. Свою працю він надрукував в м. Кошиці . Його діяльність, проповіді і книга мали особливий вплив на формування і розвиток церковної і національної самосвідомості місцевого русинського населення. Саме у цьому національному дусі і написані його інші твори: «Зображення житія чернечого», «Правила», «Тлумачення Літургії» і ін. Завдання по захисту прав руських на свою землю перед лицем необгрунтованих домагань істориків мадярської держави продовжив в кінці XVIII ст настоятель храму в Росвигові, а пізніше духівник еп. Бачинського, Данило Бабіла (або Бабилович), написавши книгу "Historia Dioecesana" . Діяльність по захисту духовно-національних проводили і руські-русини, які перебралися до Росії і легко вписалися в тодішню російську дійсність. Так, в 1804 р. в "Северном Вестнике " була з тією ж метою захисту надрукована стаття І. Орлая " Краткая история о Карпато-Россах " . Вона стала досить відома саме своєю новизною про границі руського світу. На неї посилається як Н.М. Карамзін в «Истории Государства Российского», так і наш священик Олександр Духнович, ставши національним будителем, захисником руського народу від угорців і австрійців. Знаменита історична робота і І.Орлая: « О Юго-Западной Руссии» В історії І. Орлая, що живе в Росії, видно гаряча любов патріота своєї землі до свого руському-русинського народу під Карпатами. Велику роботу по захисту духовно-національного самовизначення руських-русинів виконав також і свящ. Михайло Лучкай , що залишив в 6 томах на латинській мові "Історію Карпато-росів". У ній він приводить багато грамот і інших документів. Надрукована не була. 6-й том не закінчений. Дані були частково використані А. Балудянським і І. Дулишковичем. Цікавими роботами збагатив науку і наш земляк русин Ю. Гуца-Венелін, який написав багато про болгарів, болгарську історію і їх мову, ставши воістину національно-лінгвістичним будителем і болгарів. Він сформувався як під впливом історії серба І. Раїча, так і під впливом того, що руські-русини генетично пам'ятають древню болгарську мову. А древні болгарські церковні наспіви співаються і сьогодні, іменовані в храмах Закарпаття як «болга=рини» . Юрій Венелін-Гуцу, щоб привернути увагу Росії до карпато-руської проблематики, дипломатично вплітає історію русинів в загальну російську історію. Це він робить в своїх працях: " Древние и нынешние Словяне " і «О споре между южанами северянами на счет их россизма (русскости)», підтверджуючи ту ж руськость в руських-русинів Русі Угорської . У замітках по історії Карпатської Русі-Закарпаття: ""Несколько слов о Россиянах Венгерских" Ю.Венелин-Гуцу " навмисно говорить «о Россиянах Венгерских» і про древній похід русинів на Русь, за часів її хрещення, а потім про «зворотний прихід руських (частіше як місіонерів) в Русь Угорську». Він також побічно підтверджує той факт, що з Древньої Русі йшли місіонери і на захід, зокрема, на Чернечу Гору. Щоб, подібно Венеліну-Гуцу, вписати історію Русі Карпатської в загальноруську історію, в руському тексті "Історії Церковною Нового Заповіту" каноник А. Балудянський розширив огляд подій регіону, подібно Нестору Літописцю, почавши історію від Різдва Христова і до початку 19 віку. Показово, що лише в його русинському виданні він вставляє розділи про Мукачівську Єпархію. Свої твердження про духовно-національну самосвідомість русинів він пов'язує з питанням єдності руських в Русі Угорській з росіянами Росії. Він намагається довести свої твердження, посилаючись на літопис Нестора Літописця і на праці відомих російських істориків. Щоб прославити в статусі Мукачівську Єпархію і Мукачівський монастир він обирає методику порівняння, викладаючи нашу історію паралельно з церковно-державними подіями сусіднього Семиграддя. У 1850 р. досить плідний історик К. Мейсарош став на захист духовно- національної самосвідомості і єдності руських в Русі Угорській і надрукував «Историю Угорских Русских (Русинов) ». Він присвячував її А. Добрянському. Відкидаючи безпідставні думки мадярських істориків, він багато географічних назв сів, міст, річок, гір пояснює на підставі слов'янського коріння, показуючи славяно-руськість Карпатського регіону. Йому довелося обширно говорити про час правління Арпадовичів, щоб переконливо показати автохтонність руських-русинів. Він детальніше зупиняється на періоді церковної історії з 17 ст., розкриваючи образи руських-русинських єпископів. Формально автор-уніат, але явно відноситься з глибокою симпатією, як і більшість тодішніх церковних діячів, до східного православного обряду, вказуючи його сильний вплив на формування «руської віри» і «руської самосвідомості». У своїй роботі історик Бідерман приводить багато цінних матеріалів про руський край. На нього часто посилається російський історик Петров, що любив звинувачувати наших місцевих істориків в романтизмі. Увагу історії Мукачівської Єпархії приділяє в своїй праці єп. Ю. Пелеш . Єзуїт Н. Ніллес в книзі "Символи" приводить багато фактичних даних про руських і про "Историю русской церкви в Венгрии". Під впливом Церкви та школи в Мукачівському монастирі з'являються «руські» письменники. Цією роботою був зайнятий Т. Легоцький , старанний збирач історичних даних, що написав багато про церковну історію єпархії, приводячи біографії місцевих письменників. Старанним і талановитим збирачем руської старизни був Анатолій Кралицький, який написав історію монастирів єпархії, та біографії церковних діячів . Його вигадування пройняті любов'ю до церковного минулого. Підкреслимо, що майже всі історики і духівники краю пройшли через школу Мукачівського монастиря, що визначало цей монастир у всі часи, як національне святилище і місце натхнення для народу. Час, особливо більшовицький після 1945 року показав, що монастир продовжував і залишається сьогодні, як школою істинно православно-східної духовності, так і мірилом збереження древньої руськості, що стало неоцінимим благом для місцевого руського населення не лиш за всі 650 років існування Мукачівського монастиря, але й від початку християнства – з 863 року. Серед сотні тисяч місцевих людей, що пережили духовне відродження на Чернечій Горі, був і я, автор цих рядків. Бог сподобив мене, як і моїх предків, з самого дитинства відвідувати святиню і завжди усвідомлювати, що ця Чернеча Гора завжди була нашим православним національним святилищем, що зберігало віру, мову, культуру і усвідомлення нашої приналежності до великого благодатного родини східних народів, що іменуються святійшим патріархом Кирилом як Руський Мир.
янко: Дуже файно написано. Бачу, шо ми можемо гордитися Вами за таку роботу яку Ви, Иване и Ви, Отче Димитрию робите на славу нашого Русинского народу. Слава нашим руснакам, хвала Господу Богу нашому. Дасть Бог и будеме мати свою державу. Янко.
полная версия страницы