Форум » МАТЕРИАЛЫ АДВОКАТА П.В. ГОДЬМАША » ПРАВДА І БРЕХНЯ ПРО «КАРПАТСЬКУ СІЧ», ЯК ПРО МІФІЧНІ ЗБРОЙНІ СИЛИ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ » Ответить
ПРАВДА І БРЕХНЯ ПРО «КАРПАТСЬКУ СІЧ», ЯК ПРО МІФІЧНІ ЗБРОЙНІ СИЛИ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ
Годьмаш: В то время, когда парламент Подкарпатской Руси 15 марта 1939 принимал закон о сувере-нитете русинского государства, галицкие сечевики-нелегалы «добывали»русинам суверен-ную «Республику Карпатская Украина »в подвалеХустской русинской учительской гимназии в качестве ... пленных Чехословакии. В той час, коли парламент Підкарпатської Русі 15 березня 1939 р. приймав закон про суверенітет русинської держави, галицькі січовики-нелегали «здобували» русинам суверенну «Республіку Карпатська Україна» в підвалі Хустської русинської учительської гімназії у якості… полонених Чехо-Словаччини. ПРАВДА І БРЕХНЯ ПРО «КАРПАТСЬКУ СІЧ» ЯК МІФІЧНІ ЗБОЙНІ СИЛИ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ В СКЛАДІ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ Немає сумніву, що всі історики-науковці Ужгородського національного університету (далі – УжНУ) знають, що в демократичних країнах влада складається із парламенту, уряду і суду, а передвоєнна Чехо-Словаччина була взірцем демократії серед країн Європи. Саме тому автономна Словаччина спокусилась на суверенітет і 14 березня 1939 р. безкровно вийшла із складу федеративної Чехословаччини у якості незалежної країни. Але проголосив суверенітет Словаччини її парламент, а не Й.Тісо, голова уряду Словаччини. Однак деякі високо титуловані історики-науковці УжНУ цю прописну істину розподілу влади в автономній Підкарпатській Русі як складовій Чехо-Словаччини на законодавчу, виконавчу і судову викручують до навпаки. Вони стверджують, що нібито А.Волошин, будучи головою уряду русинської автономної Підкарпатської Русі, одноосібно прийняв рішення і ввечері, 14 березня 1939 р., проголосив його по радіо: автономна республіка Підкарпатська Русь становиться суверенною країною під назвою Карпатська Україна?! Щоб виручити однодумців з цього абсурду, ректор УжНУ М.Вегеш наводить іншу нісенітницю. Він стверджує, що А.Волошин таки проголосив суверенітет Підкарпатської Русі під назвою Карпатська Україна, а парламент Карпатської України цей акт проголошення ратифікував (далі – «проголошення»). Хоча навіть студенти УжНУ знають, що парламент ратифікує укладені урядом міжнародні договори ! (див. інтерв’ю М.Вегеша в газеті «Новини Закарпаття» за 19.03.2011 р.). Вище згадане «проголошення» А.Волошином суверенітету Карпатської України 16 березня 1939 р. було опубліковано в урядовій газеті Підкарпатської Русі «Нова Свобода». Тому маємо можливість спростувати викрутаси М.Вегеша і його однодумців у цьому «проголошенні» А.Волошина, який сказав, що воно лише попереднє. А офіційне «проголошення» суверенітету Підкарпатської Русі під назвою Карпатська Україна зробить парламент Підкарпатської Русі на своєму першому пленарному засіданні, яке відбудеться 15 березня 1939 р. У цьому ж попередньому «проголошенні» А.Волошин сказав, що Сойму Карпатської України буде рекомендовано затвердити склад уряду суверенної Карпатської України у такому складі: А.Волошин - прем’єр-міністр, С.Клочурак – міністр господарства, Ю.Ревай – міністр закордонних справ, Ю.Перевузник – міністр внутрішніх справ, Ю.Бращайко – міністр фінансів і комунікацій і М.Долинай – міністр здоров’я і соціальної опіки. Про посаду Міністра військових справ (оборони) Карпатської України А.Волошин у своєму попередньому «проголошенні» навіть не згадував, оскільки функції оборони входять до обов’язків центрального уряду федеративної Чехо-Словаччини, із складу якої Підкарпатська Русь-Карпатська Україна не мала намір виходити. Наголошую цей факт тому, що ним закінчу свою статтю. А спочатку хочу довести абсурдність міфів М.Вегеша і його однодумців стосовно існування в уряді автономної Підкарпатської Русі очолюваної С.Клочаруком посади Міністра військових справ, якому нібито були підпорядковані збройні сили під назвою «Карпатська Січ». Хоча всі знають, що підпорядковане Берліну ОУН створило «Карпатську Січ» із числа українських нелегалів польської Галичини по завданню «Абвера» і сприяння А.Волошина. Для цього, по причині газетної можливості, візьму для експертно-правового дослідження лише одну книжечку «Сойм Карпатської України» (далі – Книжечка). Її написав і в 1949 р. у Канаді видав Степан Росоха, заступник голови Сойму (парламенту) Карпатської України. В ній по хвилинам описано як 15 березня 1939 р. проходило перше і останнє пленарне засідання Сойму автономної Підкарпатської Русі – суверенної республіки Карпатська Україна. Цю Книжечку в 1991 р. у Львові перевидав тиражем 10 тис. примірників львівський «Меморіал», очолюваний РУХівцем Є.Гринівом. Воно коригувалось, а тому в Книжечці слова «Підкарпатська Русь» замінено на слова «Карпатська Україна». Зупинюсь на експертному дослідженні12-го розділу Книжечки «Діяльність першої сесії», сторінки 60 – 88. ПЕРШЕ: На сторінках 60 – 75 Книжечки оприлюднене «Протокол першого Засідання сойму Карпатської України, відбутого в Хусті, в середу, 15. ІІ. 1939.» (далі – Протокол). В цьому Протоколі сказано, що перше пленарне засідання Сойму (парламенту) почалося в 15 год. 20 хв. з такою програмою: присяга депутатів, обрання предсідника сойму і його заступників, обрання 2-х письмоводів і 2-х впорядників, та обрання постійно діючих комісій Сойму. Відповідно до Конституції Чехословаччини та ст. 3 конституційного закону № 328 «Про автономію Підкарпатської Русі», на цьому першому пленарному засіданні Сойму автономної Підкарпатської Русі були Прем’єр-міністр автономної Підкарпатської Русі Августин Волошин і її Міністри: Ю.Бращайко, М.Долинай і Ю.Перевузник. Однак. із обраних 12 лютого 1939 р. 32 депутатів Сойму автономної Підкарпатської Русі, в роботі його першого пленарного засідання 15 березня 1939 року взяли участь лише 22 депутати. Протоколом зафіксовано, що по різним причинам на першому пленарному засідання парламенту автономної Підкарпатської Русі не було двох Міністрів Підкарпатської Русі – Л.Прхали та С.Клочурака, який одночасно був депутатом Сойму, та ще 10 депутатів. Пояснюється це тим, що до обіду 15 березня 1939 р. Чехо-Словаччина розвалилась і перестала існувати як держава. Тому генерал Л.Прхала зайнявся евакуацією чехів і словаків, які проходили військову службу на території Підкарпатської Русі. А за розпорядженням А.Волошина, С.Клочурак ще до початку роботи пленарного засідання Сойму поїхав до суверенної Словаччини домовлятись про прийняття Підкарпатської Русь до свого складу. ДРУГЕ: Як найстарший серед депутатів за віком, перше пленарне засідання Сойму автономної Підкарпатської Русі відкрив А.Волошин, який сказав: «На основі статті V Конституції, статті 3 конституційного закону № 328 (про автономію Підкарпатської Русі – П.Г.), відкриваю перше засідання Сойму». Потім А.Волошин надав слово галичанину М.Кочергану, обраному секретарем Сойму, щоб він зачитав результати проведених 12 лютого 1939 р. виборів депутатів Сойму автономної республіки Підкарпатська Русь. М.Кочерган зачитав: «На основі параграфу 50 виборчого закону Чехо-Словаччини під № 126/927… оголошую наступний вислід: Всіх голосів відданих при виборах до першого сойму Підкарпатської Русі було 265.002… знайдено порожні конверти 17.752. Наслідком цього вибрані до першого сойму Підкарпатської Русі такі кандидатури: 1. Августин Волошин, прем’єр уряду Підкарпатської Русі (та інших 31-го депутата, останнім із яких був – П.Г.) 32. Тулик Михайло, редактор». (див. С. 63-64). Порівнявши список обраних депутатів Сойму із списком присутніх депутатів на першому його пленарному засіданні легко встановити, що не брали участі у цьому першому засіданні Сойму депутати: екс-міністр Ю.Ревай, замість якого Міністром господарства Підкарпатської Русі став С.Клочурак, а також В.Комаринський, І.Качала, В.Лацанич, А.Ольдоферді, І.Перевузник, П.Попович, М.Різдорфер і Ю.Станинець (див. С. 60, 63-64). Після оголошення М.Кочерганом списку обраних до сойму Підкарпатської Русі депутатів, всі вони почергово склали присягу головуючому А.Волошину. Посилаючись на параграф 61 регламенту парламенту Чехо-Словаччини, обрання Голови парламенту здійснювалось тайним голосуванням лише присутніми депутатами. Тому А.Волошин запропонував депутатам написати на листок для голосування лише одне прізвище кандидата на посаду Голови Сойму із числа депутатів. Кому буде віддано більшість голосів, той і стане Предсідником Сойму Підкарпатської Русі. Оскільки депутату Сойму Августину Штефану було віддано 20 із 22 голосів, то А.Волошин оголосив його, А.Штефана, Предсідником Сойму Підкарпатської Русі і прийняв від нього відповідну присягу, а потім передав йому дальше ведення пленарного засідання Сойму (див. С. 67). Очоливши Президію Сойму, А.Штефан прийняв від А.Волошина, як депутата Сойму Підкарпатської Русі, присягу, а потім провів обрано двох заступників Предсідника, тобто Голови Президії Сойму Підкарпатської Русі – Ф.Ревая і С.Росоху, від яких прийняв присягу уже якості його заступників. Як передбачалось регламентом парламенту Чехо-Словаччини, потім було обрано 5 постійно діючих комісій Сойму Підкарпатської Русі: конституційно-правничу, культурно-освітню, господарсько-фінансову, здоров’я та імунітетну. Господарсько-фінансову комісію очолив С.Клочурак, кандидат на посаду міністра Господарства майбутньої Карпатської України. ТРЕТЄ: Як написано у вище згаданому Протоколі першого пленарного засідання Сойму Підкарпатської Русі, перше його засідання закінчилось в 17 год. 28 хв. А через 10 хв., тобто в 17 год. 38 хв. 15 березня 1939 р. відкрилось 2-ге пленарне засідання Сойму Підкарпатської Русі з програмою обговорення законопроекту під № 1 у першому читанні. Але без одного із 22 депутатів, оскільки М.Бращайко разом з М.Долинаєм, кандидатом на посаду Міністра майбутньої Карпатської України, поїхали в Будапешт домовлятись про приєднання Підкарпатської Русі до Угорщини. Друге пленарне засідання Сойму Підкарпатської Русі закінчилось в 17 год. 54 хв. А рівно у 18 годин було відкрито 3-є пленарне засідання Сойму Підкарпатської Русі із програмою третього читання законопроекту під № 1 та прийняття його в цілому у якості закону під № 1. У Протоколі пленарного засідання Сойму Підкарпатської Русі за 15 березня 1939 р. записано, що як у першому, так у другому і третьому читаннях законопроекту під № 1 депутати Сойму автономної республіки Підкарпатська Русь (під тиском Берліна і військового штабу «Карпатської Січі») одноголосно прийняли закон № 1. В Протоколі цей законом № 1 написано, зокрема, таке: «Сойм Підкарпатської Русі ухвалив цей закон: & 1. Карпатська Україна є незалежна Держава. & 2. Назва Держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА. & 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом Карпатської України, на чолі. … & 8. Цей закон обовязковий зараз од його прийняття. Кінець засідання в год. 18.12» (див. С. 80-81). Тобто, тільки в 18 год. 12 х. Сойм (парламент) Підкарпатської Русі своїм конституційним законом під № 1 офіційно проголосив, що автономна республіка Підкарпатська Русь стала суверенною республікою. Але під тиском Берліна та створеної ним «Карпатської Січі», її було названо республіка Карпатська Україна та не передбачено її вихід із складу федеративної Чехо-Словаччини, як це зробила суверенна Словаччина. Тому стверджувати, що до 18 год. 12 хв. 15 березня 1939 р. існувала суверенна республіка Карпатська Україна є міфом сучасних українських псевдоісториків, які нахабно фальсифікують історію не тільки історію Чехо-Словаччини, але й України, в тому числі історію Закарпаття. ЧЕТВЕРТЕ: Із проголошенням парламентом автономної республіки Підкарпатська Русь її суверенітету, але під назвою республіка Карпатська Україна, треба вважати, що Сойм Підкарпатської Русі автоматично став Соймом Карпатської України. Тому наступне цього дня, 15 березня 1939 р., 4-те пленарне засідання Сойму розпочалося в 18 год. 15 хв. уже як засідання Сойму суверенної республіки Карпатська Україна з програмою обрання її Президента. Як записано в Протоколі, відкривши 4-те пленарне засідання, Предсідник Сойму А.Штефан сказав, що Сойм Карпатської України «вибирає першого президента незалежної Карпатської України». Тому кожному із присутніх депутатів треба в листки для голосування написати одно прізвище із числа депутатів Сойму і опустити його в урну для голосування, щоб тайним голосуванням обрати Президента суверенної республіки Карпатської України. В результаті всі присутні на пленарному засіданні 22 депутати Сойму віддали свій голос за А.Волошина. Він дав депутатам Сойму згоду бути Президентом, склав їм президентську присягу, після чого А.Штефан оголосив А.Волошина першим Президентом незалежної республіки Карпатська Україна (див. С. 83). ПЯТЕ: Четверте пленарне засідання Сойму закінчилось рівно в 18 годин, а в 18 год. 35 хв. розпочалось 5-те із програмою першого читання законопроекту № 2 про надання повноважень уряду Карпатської України. Як сказано в Протоколі, 4-те засідання Сойму розпочалося за відсутності одного депутата, а саме Ю.Бращайко, який разом з М.Долинаєм поїхав не в Київ, а в Будапешт домовлятись про приєднання Підкарпатської Русі-Карпатської України до складу Угорщини на правах автономної республіки. Текст законопроекту під № 2 в Протоколі написано так: «& 1. Сойм уповноважнює Уряд, щоб за згодою Президента Республіки Карпатська Україна видавав аж до відкликання (цих повноважень – П.Г.) розпорядження з силою закону. Це уповноваження не відноситься до змін конституційних законів. & 2. Розпорядження видані за & 1. мають бути предложені Соймові на його найближчім засіданні. Інакше тратять обов’язкову силу. & 3. Цей закон обов’язковий зараз від його прийняття». П’яте пленарне засідання Сойму Карпатської України із програмою другого і третього читання законопроекту під № 2 закінчилось в 18 год. 42 хв. і зразу почалось 6-те його засідання з програмою прийняття законопроекту № 2 у якості закону. Однак у скільки годин і хвилин закінчилось 6-те і останнє пленарне засідання Сойму Карпатської України, С.Росоха у своїй книжечці «Сойм Карпатської України» (або її львівський перевидавець) не згадує. Але закінчує її словами, що Сойм проголосив Карпатську Україну суверенною «Республікою, вибрав її Президента в особі Августина Волошина, надав окремим законом повноваження Урядові Карпатської України і тим закінчив свою працю. Замість послів (депутатів – П.Г.) у парламенті заговорили скоростріли карпатських січовиків на фронті» (див. С. 87-88). Оскільки в цей час до Хусту, столиці Підкарпатської Русі-Карпатської України, увійшли передові загони угорської армії. ЩОСТЕ: Хоча Сойм і надав повноваження уряду Карпатської України, але не сформував Кабінет Міністрів суверенної Карпатської України, тобто її уряд. Причиною цього було як вторгнення угорських військ до Хуста, так відсутність у залі пленарних засідань Сойму кандидатів на посаду Міністрів Карпатської України, яких А.Волошин ще 14 березня 1939 р. назвав по радіо. Так, А.Волошина, кандидата на посаду прем’єр-міністра в уряді Карпатської України, було обрано Президентом Карпатської України, а чотирьох із п’яти кандидатів на посаду Міністра в уряді Карпатської України не було в залі засідань Сойму: Ю.Ревай був у Берліні, С. Клочурак виїхав у Словаччину, а Ю.Бращайко і М.Долинай виїхали в Угорщину. А вони перед тим, як Сойм мав затверджувати їх на посаді Міністра, повинні були дати Сойму згоду на затвердження їх Міні стром, а після затвердження дати присягу на вірність Карпатській Україні. Бо навіть обраний секретарем Сойму М.Кочарган мав це зробити. Із прийняттям вище згаданого конституційного закону Підкарпатської Русі під № 1, автономна республіка Підкарпатська Русь у 18 год. 12 хв. стала суверенною республікою Карпатська Україна. Одночасно А.Волошин перестав бути Прем’єр-міністром Підкарпатської Русі, а Ю.Ревай, Л.Прхала і С.Клочурак перестали бути Міністром Підкарпатської Русі. Сойм республіки Карпатська Україна не розглядав питання затвердження проголошених А.Волошиним кандидатів на посаду Міністрів Карпатської України. Окрім того, С.Клочурак, кандидат на посаду Міністра господарства Карпатської України, ще до початку пленарного засідання Сойму виїхав у Словаччину, а тому і по цій причині просто не міг бути затвердженим на посаді Міністра Карпатської України. Тим більше на посаді Міністра у справах військових (оборони) Карпатської України. Тому не витримує критики вигадка С.Єфремова, який на 15 березня 1939 р. ще був бухгалтером уряду Підкарпатської Русі, а вранці 16 березня 1939 р. разом із А.Волошином емігрував в Румунію і опинився у США. В 1954 р. С.Єфремов оприлюднив в Канаді«наказ» Міністра у справах військових С.Клочурака під № 1 від 15 березня 1939 р., яким нібито його, бухгалтера С.Єфремова, було назначено головнокомандуючим збройних сил Карпатської України, а полковника М.Колодзінського – начальником Генерального штабу цих збройних сил. С.Єфремов у цьому своєму міфі стверджує, що нібито регулярними збройними силами суверенної Карпатської України стали нелегальні українці польської Галичини, із яких ОУН за наказом Берліна сформував диверсійні загони під назвою «Карпатська Україна» зі своїм військовим штабом, який очолював М.Колодзінський, офіцер «Абверу Для встановлення зв’язків із Закарпатським відділенням РУХу, 7-9 березня 1991 року в Ужгороді був Євген Стахів, головою створеної у США організації колишніх карпатських січовиків, що емігрували до США. Він мав зустрічі із головою Закарпатської організації РУХу П.Скунцьом та його заступником М.Баником, а також із головою Товариства Карпатських Русинів М.Томчанієм та його заступником П.Годьмашем, автором цієї статті. Є.Стахів дав М.Томчанію і П.Годьмашу (із записом на диктофон) інтерв’ю про «Карпатську Січ». Воно 14 березня 1991 р. було опубліковано в газеті «Закарпатська правда під назвою «Спогади січовика». Є.Стахів у своєму інтерв’ю сказав, що опівночі з 13 на 14 березня 1939 р. Берлін наказав військовому штабу Карпатської Січі приступити до захоплення в Підкарпатській Русі всі стратегічні об’єкти та владу в свої руки. Командний склад військового штабу «Карпатської Січі» був укомплектований із числа українців польської Галичини, які були офіцерами «Абверу». В їх числі М.Гузар (псевдонімом «Колодзінський») очолював штаб, Роман Шухевич (псевдонімом «Щука») очолював відділ розвідки, а Є.Стахів очолював в цьому штабі сектор молоді. Однак генерал Л.Прхала, який одночасно був Міністром автономної Підкарпатської Русі та головнокомандуючим чехословацькими військами на її території, задіяв проти антидержавної диверсії «Карпатської Січі» військо, яке нанесло січовикам нищівну поразку та взяло їх, а також окремих членів військового штабу, зокрема «Колодзінського», в полон. Є.Стахів в своєму інтерв’ю сказав, що полонені керівники військового штабу «Карпатської Січі» на чолі з «Колодзінським», а також керівники місцевої малочисельної ОУН та їх предсідник Ю.Химинець утримувались разом з ним, Є.Стахівим, в підвалі Хустської русинської учительської гімназії. А в цей час в спортивному залі цієї гімназії 15 березня 1939 р. проходили пленарні засідання Сойму Підкарпатської Русі – Карпатської України. А полонені рядові бійці і молодші командири «Карпатської Січі» утримувалися у своїх казармах під охороною караулу чехословацької армії, більшість якої складали місцеві русини. Із підвалу гімназії утримуваних там командирів «Карпатської Січі» і місцевих лідерів ОУН випустив начальник Хустської поліції Білей уже після того, як завершилось пленарне засідання Сойму Карпатської України. Під керівництвом «Колодзінського», утримувані в підвалі гімназії керівники військового штабу «Карпатської Січі» на чолі з «Колодзінським» побігли до лісу, де їх ряди поповнили січовики-галичани із казарм. Всі разом, 273 січовики, лісом добралися до кордону з Румунією, а в ніч на 17 березня 1939 року перейшли Тису і здались румунським властям. Про те, як військовий штаб «Карпатської Січі» планував, а в ніч на 14 березня 1939 р. розпочав захоплення в Підкарпатській Русі, складової Чехо-Словаччини, владу в свої руки, згадують учасники цих подій: Ю.Химинець у своїй книжці «Тернистий шлях до України» та представник уряду Підкарпатської Русі при уряді Чехо-Словаччини В.Шандор у своїй книжці «Спомини», які в 1996 р. видані в Ужгороді ПП «Гражда». Згадують про них інші дослідники, зокрема, П.Годьмаш і С.Годьмаш, у своїй монографії «Подкарпатская Русь и Украина» та «История республики Подкарпатская Русь», виданих в Ужгороді відповідно в 2003 та 2008 рр., які є майже у всіх профільних Інститутах Національної академії наук України та провідних профільних вузах України. ВИСНОВКИ: Твердження доктора історичних наук М.Вегера, ректора УжНУ, та його деяких однодумців, що нібито Степан Клочурак був Міністром справ військових суверенної республіки Карпатська Україна, є міфом. Як і написаний у США С.Єфремовим наказ від імені С.Клочурака, неіснуючого Міністра справ військових Карпатської України, на підставі якого нібито він, бухгалтер уряду Підкарпатської Русі С.Єфремов, створив Генеральний штаб регулярної армії суверенної республіки Карпатська Україна на чолі із «Колодзінським». А регулярною армією Карпатської України стали диверсійні загони «Карпатської Січі», створені Берліном із числа українців-нелегалів польської Галичини для збройного захоплення в Підкарпатській Русі влади в свої руки і таким чином допомогти військам Угорщини за три дні окупувати Підкарпатську Русь. Таким чином наміри М.Вегеша, ректора УжНУ, а також його деяких однодумців, в їх числі професора УжНУ В.Офіцинського, перетворити створене фашистською Німеччиною диверсійно-розвідувальне формування «Карпатська Січ» у збройні сили неіснуючої в ті часи республіки Карпатська Україна, є цинічною авантюрою в галузі історії як науки. Їх авантюра направлена на те, щоб із бійців фашистської «Карпатської Січі» зробити регулярне військо суверенної країни і таким чином реабілітувати їх як злочинців проти людяності в ряді країн Європи. В тому числі в русинській автономній республіці Підкарпатська Русь як складової федеративної Чехо-Словаччини. Адвокат Петро Годьмаш, член Національної спілки журналістів України.
Ответов - 1
Годьмаш: Верно
полная версия страницы