Форум » МАТЕРИАЛЫ АДВОКАТА П.В. ГОДЬМАША » ТРИ РУСИНСЬКІ ЗАГАДКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ, ПСЕВДОНАУКОВЦІВ І ШОВІНІСТІВ » Ответить
ТРИ РУСИНСЬКІ ЗАГАДКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ, ПСЕВДОНАУКОВЦІВ І ШОВІНІСТІВ
Годьмаш: ТРИ РУСИНСЬКІ ЗАГАДКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ, ПСЕВДОНАУКОВЦІВ І ШОВІНІСТІВ Преамбула. Історичне Закарпаття входило до складу першої слов’янської країни Велика Моравія, яку у 907 р. захопили угри, тобто угорці. З тих часів історичне Закарпаття аж до 1919 р. входило, не враховуючи часів її окупації Османською імперією (Туреччиною) і аншлюсом з боку Австрії, до складу Угорщини. 21 грудня 1918 р. Угорщина прийняла народний (конституційний) закон “Про автономію русинської нації, що проживає на території Угорщини”. Однак русини в 1919 р. домоглися приєднано до Чехословаччини (далі ЧСР) під назвою Підкарпатська Русь, а скорочено – “Русинія”. Під тиском Берліна, першого прем’єр-міністра автономної республіки Підкарпатська Русь А.Бродія було замінено вірним А.Гітлеру сподвижником А.Волошиним, нині Героєм України. За його персональної підтримки в Русинії, тобто в Підкарпатській Русі було фашистські штурмові загони під назвою “Карпатська Січ” із числа нелегально прибулих українців польської Галичини. Під їх тиском, парламент Підкарпатської Русі 15 березня 1939 р. прийняв закон, за яким автономна республіка Підкарпатська Русь, тобто Русинія, стала суверенною республікою під назвою Карпатська Україна. З її території “Карпатська Січ” під керівництвом ОУН та допомоги Гітлера планувалось розпочати будівництво соборної України націонал-фашистського ґатунку. Авантюру по відокремленню Підкарпатської Русі від федеративної ЧСР з метою її приєднання до СРСР в складі Української РСР продовжив Сталін. При підтримці Червоної армії та прибулих із Української РСР штатних функціонерів комуністичної партії, невеличка група місцеві комуністів, які пройшли вишкіл в СРСР, в перший місяць визволення Карпатської України (листопад 1944 р.) створили місцеві органи влади під назвою “Народні Комітети”. При підтримці командування Красної армії, ці комуністи 26 листопада 1944 р. провели в м. Мукачево з’їзд делегатів Народних Комітетів, на якому було прийнято Маніфест про вихід Карпатської України із складу федеративної ЧСР та її приєднання до СРСР в складі Української РСР, але вже під назвою Закарпатська Україна. Цей Маніфест заздалегідь був написаний в кабінетах Кремля. В ньому, зокрема, сказано: “Не згладились в пам’яті нашого покоління виступи народу за приєднання Закарпатської України до Росії, за возз’єднання з Радянською Україною. Народні збори в Мармароші 18 грудня 1918 року і в Хусті 21 січня 1919 року, які репрезентували 420 громадян, проголосили возз’єднання Закарпатської України зі всією Україною”. Тобто, назва “Закарпатська Україна” була придумана в кабінетах Кремля, а після 26 листопада 1944 р., стала “історичним” (?) надбанням закарпатців. Із вище наведеного напрошуються наступні три загадки: Загадка № 1. Русинська національна територія у складі Угорщини станом на 1 січня 1919 р. складалась із восьми жуп (областей): Абауй-Торна, Спиш, Шариш, Земплин, Уг (Ужгород), Берег, Угоча і Мараморош. До кожної із них входило 3-5 округів. Перші чотири із них (Пряшівська Русь) 19 листопада 1918 р. прийняли рішення про приєднання до Чехословаччини, а інші (Уг, Берег, Угоча і Мараморош, тобто Підкарпатська Русь) до кінця 1918 р. стояли на тому, щоб залишатись в складі Угорщини на правах автономної республіки. Тому представники-юристи Підкарпатської Русі або Русинії розробили проект відповідного закону, який 10 грудня 1919 р. обговорювався на з’їзді двісті делегатів-русинів від Підкарпатської Русі. Угорщина 21 грудня 1918 р. затвердила цей проект у якості народного (конституційного) закону під назвою “Про автономію русинської нації, що проживає на території Угорщини”. Однак в перших числах січня 1919 р. русини жуп Уг, Берег і Угоча також прийняли рішення про приєднання до ЧСР. В зв’язку з цим русинські жупи Абауй-Торна, Спиш, Шариш, Земплин, Уг (Ужгород), Берег і Угоча не обирали, а тому й не посилали делегатів на Хустський з’їзд русинів Угорщини, який 21 січня 1919 р. мав відбутись в провінційному Хусті жупи Мараморош. Тому 21 січня 1919 р. в Хусті були тільки делегати від однієї із восьми жуп русинських жуп Угорщини – жупи Мараморош. І то не від всіх її населених пунктів, оскільки місто Мараморош та ряд інших населених пунктів жупи Мараморош вже були окуповані румунськими військами. Тому 21 січня 1919 р. на Хустському з’їзді русинів жупи Мараморош було прийнято рішення об’єднати окружні Народні Ради жупи Мараморош в одну Центральну Раду, яку було названо “Хустська Центральна Народна Рада”. Однак рішення про приєднання жупи Мараморош, тим більше рішення про приєднання всіх русинських жуп Угорщини “до всієї України”, Хустський з’їзд не приймав. Та як би і прийняв, то рішення однієї жупи Мараморош про вихід всіх інших семи русинських жуп Абауй-Торна, Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег, та Угоча із складу суверенної Угорщини з метою їх приєднання до Соборної України було б нікчемним. Тим більше, що між русинськими жупами Угорщини і Соборною Україною була територія суверенної Польщі і вести мову про таке об’єднання є міфом. Загадка № 2. Політичні діячі Галичини і Буковини 19 жовтня 1918 р. проголосили утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), до складу якої увійшли Галичина і Буковина. Парламент ЗУНР 3 січня 1919 р. нібито прийняв одностороннє рішення про приєднання до ЗУНР вище згаданих жуп Абауй-Торна, Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег і Угоча Угорщини, населених русинами, та затвердив узгоджений із урядом Української Народної Ради (далі – УНР) проект договору про об’єднання ЗУНР і УНР в Соборну Україну. Одночасно затвердив і склад урядової делегацію із 65 осіб, яка 16 січня 1919 р. поїхала в Київ, де 21 січня 1919 р. підписала кінцевий договір про об’єднання ЗУНР і УНР в Соборну Україну. Жодного представника від русинських жуп Угорщини до складу цієї 65-членної урядової делегації ЗУНР не було включено, оскільки жодна із русинських жуп суверенної Угорської Народної Республіки не увійшла до складу ЗУНР. Але українські псевдоісторики ще й нині голослівно стверджують, що нібито всі вище згадані русинські жупи суверенної Угорщини нібито увійшли до складу ЗУНР, не згадуючи на якій підставі. Увійшли навіть жупи Абауй-Торна, Спиш, Шариш, Земплин, які вже були у складі Чехословаччини, а сьогодні є складовими Словаччини. Тобто, оскільки ЗУНР 21 січня 1919 р. увійшла до складу Соборної України у якості Західної автономної області, то, думку псевдо науковців, разом з нею в складі України мали б опинитися і всі русинські жупи Угорщини і Словаччини. Однак українські псевдоісторики навмисно уникають пояснень: чи мала ЗУНР право включати до свого складу русинські жупи суверенної Угорщини і Словаччини як без згоди русинів, так і без безпосередньої згоди Угорщини і Чехословаччини, у складі якої була Словаччина? У зв’язку з цим і виникає питання: “Чому, як УНР в цілому, так і її Західна автономна область (ЗУНР), не мали навіть намірів задіяти як законодавство УНР, так законодавство Західної автономної області в названих русинських жупах? Чому в урядах УНР и ЗУНР не було жодного представника від русинських жуп? Загадка № 3. Пунктом 4 вище згаданого Маніфесту було уповноважено і зобов’язано лише уряд Закарпатської України здійснити возз’єднання незалежної республіки Закарпатська Україна із СРСР в складі Української РСР. Оскільки цей Маніфест було написано в Москві, то там же, (в Москві), і було прийнято рішення, аби цей договір про приєднання Закарпатської України підписав уряд сусідньої ЧСР. Хоча в Москві знали, що Закарпатська Україна від 26 листопада 1944 р. вже не була складовою федеративної ЧСР. На 21 червня 1945 р. в Москву було запрошено урядову делегацію ЧСР на чолі з прем’єр-міністром З.Фірлінгером, яка відмовилась підписувати незаконний договір про приєднання незалежної Закарпатської України до СРСР в складі Української РСР, оскільки Закарпатська Україна вже не входила до складу ЧСР. Проти урядової делегації ЧСР на протязі 9 – ти днів застосовувались погрози про захоплення влади в ЧСР комуністами з послідуючою відправкою чинного уряду ЧСР у відставку та арештом членів її делегації, тут же, в Москві. В результаті, урядова делегація ЧСР 29 червня 1945 р. змушена була підписати договір про приєднання незалежної республіки Закарпатська Україна до СРСР в складі Української РСР. Урядовій делегації ЧСР вдалося домогтися лише одного, але в майбутньому дуже важливої умови цього договору. В кінці цього договору було записано: “Обмін ратифікаційними грамотами буде проведено в Празі”. Тобто, цей договір набирав юридичної сили тільки після обміну ратифікаційними грамотами в Празі. Однак Сталін планував приєднати суверенну республіку Закарпатська Україна лише в якості стратегічного плацдарму в Центральній Європі. До того ж збереження суверенітету Закарпатської України привело б до перетворення унітарної Української РСР у федерацію українського і русинського народів. Тому в Кремлі було прийнято політичне рішення: ліквідувати суверенну республіку Закарпатська Україна ще до того, як набере силу вище згаданий договір про її приєднання. На підставі цього політичного рішення, Президія Верховної Ради Української РСР (далі – ПВР УРСР) 22 січня 1946 р. прийняла Указ “Про утворення Закарпатської області в складі Української РСР” на території незалежної і ще не приєднаної Закарпатської України. В цьому Указі, зокрема, написано: “Включити до складу Закарпатської області міста – Ужгород, Мукачево та округи:– Берегівську з центром в місті Берегово, Великоберезнянську з центром в селі Великий Березний, Воловецьку з центром в селі Воловець, Воловську з центром в селі Волове, Іршавську з центром в селі Іршава, Мукачівську з центром в місті Мукачево, Перечинську з центром в селі Перечин, Рахівську з центром в селі Рахове, Свалявську з центром в селі Свалява, Севлюшську з центром в селі Севлюш, Тячівську з центром в селі Тячеве, Ужгородську з центром в місті Ужгород і Хустську з центром в місті Хуст”. Тобто, від суверенної республіки Закарпатська Україна цим Указом ПВР УРСР від 22 січня 1946 р. було незаконно “відібрано” всю її територію і, таким чином, від Закарпатської України до вступу вище згаданого договору про її приєднання залишилась одна назва. В результаті на 30 січня 1946 р., тобто на день обміну ратифікаційними грамотами про набрання договором “Про Закарпатську Україну” юридичної сили, від незалежної русинської республіки Закарпатська Україна залишилась одна назва. У зв’язку з вище наведеним, науковці Національної академії наук України самі так заплутались із приєднання Закарпаття до України, що навіть не можуть визначити конкретну дату його приєднання України: 21, 22, або 30 січня. В результаті русини Закарпаття до сьогодні не мають можливості відзначити День приєднання свого Закарпаття до України! На моє особисте переконання, День приєднання Закарпаття до України не визначено по політичним мотивам – аби закарпатці не могли його відмічати, а на цій підставі політики мали ще одну підставу звинувачувати русинів у міфічному сепаратизмі! Адвокат Петро Годьмаш, експерт в галузі прав русинської нації.
Ответов - 0
полная версия страницы