Форум » МАТЕРИАЛЫ АДВОКАТА П.В. ГОДЬМАША » В.НАЛИВАЙЧЕНКО, ГЛАВА СБУ, УБЛАЖАВ В.ЮЩЕНКА І ГАЛИЧАН ПОШУКАМИ ПСЕВДОГЕРОЇВ УКРАЇНИ В АБВЕРІ. » Ответить
В.НАЛИВАЙЧЕНКО, ГЛАВА СБУ, УБЛАЖАВ В.ЮЩЕНКА І ГАЛИЧАН ПОШУКАМИ ПСЕВДОГЕРОЇВ УКРАЇНИ В АБВЕРІ.
А.Русин: В.НАЛИВАЙЧЕНКО, ГЛАВА СБУ, УБЛАЖАВ В.ЮЩЕНКА І ГАЛИЧАН ПОШУКАМИ ПСЕВДОГЕРОЇВ УКРАЇНИ В АБВЕРІ. Перш за все “знахідками” в архівах СБУ документів, на підставі яких горезвісних закарпатцям бойовиків “Карпатської Січі” 1938-1939 рр. В.Ющенко своїм Указом визнав учасниками бойових дій за соборну Україну, а офіцеру Абверу Роман Шухевичу, командиру горезвісного карального батальйону “Нахтігаль”, присвоїв звання Герой України. Оскільки таких документів на псевдогероїв України в архівах СБУ було замало, то СБУ почало їх шукати серед українців-емігрантів в Америці. Так, в Канаді було знайдено спогади петлюрівців, січовиків і бандерівців, опублікованих ними в збірнику “За державність”, який видавався в Торонто. В ХІ томі цього збірника за 1966 р. опубліковані спогади Сергія Єфремова (1893-1956) родом (сьогодні) із Дніпропетровської області. Названо їх “Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні”. Ці спогади пройдисвіта С.Єфремова увійшли до виданої в 2009 р. в Ужгороді книжки “Карпатська Україна. Документи і матеріали. Хроніка подій. Персоналії”, виданої за активної участі СБУ і підконтрольного йому обласного державного архіву. Чому пройдисвіта? Країни Антанти закінчили Першу світову війну укладенням серії мирних договорів, якими передбачалось запобігти виникненню Другої світової війни. Однак в Росії владу захопили більшовики, на її території проголосили суверенну Україну, які зрадили Антанту і поцімборувались із Німеччиною та Австро-Угорщиною, чим спровокували у себе громадянську війну. В результаті інтелігенція масово емігрувала, в тому числі до Чехословаччини. Багато із них поселялись серед русинів в Підкарпатській Русі, яка після Другої світової війни була анексована Українською РСР і сьогодні має назву Закарпатська область. Одним із таких емігрантів був Сергій Єфремов, який у 1920 р. зупинився в Ужгороді і працевлаштувався службовцем у банку, засновником якого був священик Августин Волошин, майбутній Герой України. Як тільки А.Волошин у жовтні 1938 р. став по “протекції” Гітлера прем’єр-міністром автономної республіки Підкарпатська Русь, А.Єфремова було назначено завідуючим бухгалтерії уряду А.Волошина. Із-за нападу 14 березня 1939 р. військ Угорщини на Підкарпатську Русь, С.Єфремов спакував у чемодани “золотий запас” Підкарпатської Русі і, разом з Волошиним та “золотим запасом”, емігрували. Перепочивши в Югославії, А.Волошин поїхав в Берлін із звітом про свою антирусинську діяльність, а С.Єфремов подався в Словаччину і зупинився у русинському місті Михайловці, що в 25 км. від Ужгорода. Там С.Єфремов вкотре (?) одружився уже на словачці, аби прийняти громадянство Словаччини. Як союзниця Німеччини, Словаччина 1 вересня 1939 р. взяла участь у нападі на Польщу. У зв’язку з цим, Словаччина 1 вересня 1939 р. провела загальну мобілізацію чоловіків віком до 45 років і бухгалтер С.Єфремов став рядовим бійцем словацької армії. Як він воював та яким чином в кінці війни рядовий солдат словацької армії С.Єфремов опинився у австрійській Вені, архіви не зафіксували. Із Вени він емігрував в Америку, де йому захотілось бути перед українськими емігрантами полковником та командуючим армії суверенної республіки Карпатська Україна. У зв’язку з цим С.Єфремов написав про своє “геройство” відповідну статтю “Кривавий Березень Карпатської України”. Вона 4 березня 1954 р. була опублікована в газеті “Свобода”, що видавалась в Джерзи Сіті українськими емігрантами. В цій статті оприлюднено наказ неіснуючого Міністерства оборони Карпатської України про призначення полковника С.Єфремова начальником генерального штаба регулярної армії Карпатської України, якої не було в природі. А через 10 років після смерті С.Єфремова, ця стаття в 1966 р. була опублікована у вище згаданому ХІ т. збірника “За державність”, але під назвою “Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні”. В ній також наведено текст наказу неіснуючого Міністерства оборони Карпатської України про призначення полковника С.Єфремова начальником генерального штабу неіснуючої армії. Наводимо його текст без змін: “Військове міністерство Карпатської України. Наказ ч. 1. Наказую: Полковник С.Єфремов, як командант Національної Оборони Карпатської Січі, прибирає собі штаб в складі осіб: 1) Полковник Михайло Гузар, 2) Полковник Филонович, 3) Надпоручник Парчаній, 4) Надпоручник Гулянич, 5) Поручник Бабіля, 6) Підпоручник Андрій Івашкович, 7) Підпоручник Пухлик Михайло, 8) Підпоручник Вайда Степан, 9) Поручник Петро Чорний, 10) Поручник Щука Борис, 11) Командант О.Н.О.К.С. Іван Роман, як інтендант. У Хусті дня 15.ІІІ, 1939. Ст. Клочурак. Міністр справ військових Карпатської України”. (Урядова печатка)” На моє здивування, цей міфічний наказ дослівно наведено в якості документу в книзі “Карпатська Україна. Документи і матеріали. Хроніка подій. Персоналії” (далі – “Збірник документів”), яку у 2009 р. видали Ужгороді СБУ та обласний державний архів. Не треба бути експертом-криміналістом, щоб переконатись міфічності цього наказу № 1. Так, його “шапку” названо “Військове міністерство”, а в кінці наказу його названо “Міністерство справ військових”. В названому “Збірнику документів” сказано, що вище згаданий наказ написав полковник С.Єфремов, який закінчив військову академію і був верховним командуючим війська Карпатської України. Але жоден у світі полковник із академічною освітою не напише настільки неграмотного наказу з точки зору військової термінології. В написаному псевдополковником С.Єфремовим наказі одних членів Генерального штабу названо лише по прізвищу, других названо по прізвищу і імені, а третіх названо лише під їх псевдонімами. Справжній полковник із академічною освітою такого абсурду не напише. Але інша справа для бухгалтера, для якого у відомості про видачу зарплати досить одного прізвища з ініціалами імені. Так, бухгалтер С.Єфремов не знав, а тому в придуманому ним наказі № 1 написав прізвища Філоновича, Парчанія, Гулянича і Бабілі без їх імен. С.Єфремов не написав у придуманому ним наказі № 1 справжньої фамілії як начальника неіснуючого Генерального штабу Карпатської України полковника Михайла Гузара, так і членів цього генштабу Петра Чорного і Бориса Щуки! Вони записані С.Єфремовим під псевдоніми, що недопустимо для таких наказів. Так, Гузар – це псевдонім Колодзінського, Петро Чорний – це псевдонім Григорія Барабаша, а Борис Щука – це псевдонім Романа Шухевича, які були офіцерами Абверу і готували в Підкарпатській Русі захоплення влади у свої руки. Щоб продемонструвати фальшивість вище згаданого і написаного С.Єфремовим “наказу № 1”, дослівно наведу цей же наказ, опублікований С.Єфремовим у 1954 р. у вище згаданій газеті “Слово”: “Міністерство Військових Справ Карпатської України Наказ ч.1 Наказую, Полковник С.Єфремов, як командант Національної Оборони Карпатської Січі, прибирає собі штаб у складі осіб: 1. полковник Михайло Гузар, 2. полковник Філонович, 3. надпоручник Парчаній, 4. надпоручник Гулянич, 5. поручник Бібіля, 6. поручник Андрій Івашкевич, 7. подпоручник Пуглик Михайло, 8. подпоручник Вайда Степан, 9. поручник Петро Чорний, 10. поручник Щука Борис, 11. командант ОНОКС Іван Роман, яко інтендант. Хуст, дня 15. ІІІ. 1939. Степан Клочурак, в.р. міністер справ військових Карпатської України” Порівнявши обидва оригінали тексту одного і того ж наказу № 1, написаного бухгалтером С.Єфремовим, його фальшивість засвідчує ще й наступне: 1) в першому варіанті військові звання написані з великої букви, а в другому – з малої; 2) в першому варіанті після порядкового номера дужка, а в другому – крапка; 3) в першому варіанті написано “О.Н.О.К.С.“, а в другому –“ОНОКС” написано без крапок; 4) в першому варіанті написано “як”, а в другому “яко”; 5) в першому варіанті наказ закінчується словами “У Хусті дня 15. ІІІ. 1939. Ст. Клочурак. Міністр справ військових Карпатської України (Урядова печатка)”, а в другому – “Хуст, дня 15. ІІІ. 1939. Степан Клочурак, міністр справ військових Карпатської України”. С.Єфремов називає себе “полковником” нібито на підставі наказу № 25 Головної Команди “Організації Народна Оборона “Карпатська Січ” (скорочено – ОНОКС), яким 6 лютого 1939 р. йому нібито присвоєно звання “полковник”. В Статуті ОНОКС написано, що вона є товариством громадян Підкарпатської Русі, тобто є громадською, а не військовою організацією. Головну команду, тобто правління ОНОКС, очолювали Д.Климпуш та його заступники С.Росоха і І.Роман, які не мали військових звань. С.Єфремов навіть не був навіть членом правління ОНОКС. Але щоб мати в Америці серед емігрантів авторитет, С.Єфремов їх переконував, що нібито 6 лютого 1939 р. йому товариство громадян Підкарпатської Русі (ОНОКС) нібито присвоїло звання полковника війська Карпатської України. Хоча на 6 лютого була автономна республіка Підкарпатська Русь, яка тільки 15 березня була перейменована в суверенну республіку Карпатську Україну. До речі, бухгалтер С.Єфремов у своїх міфах про власний “героїзм” у захисті Карпатської України не взяв до уваги, що окрім його персони ніхто із діячів Карпатської України, в їх числі А.Волошин і С.Клочурак, навіть не згадували про Міністерство оборони Карпатської України, бо такого просто не існувало. Однак М.Делеган, директор державного архіву Закарпатської області, у своєму виступі на телеканалі “Тиса” в середині вересня 2010 р. сказав, що в очолюваному ним архіві є ще третій варіант наказу № 1, написаного полковником С.Єфремовим. Тобто, варіантів цього наказу стільки, скільки треба? І для кого вони «треба»? А були вони потрібні В.Ющенку для того, щоб створені “Абвером” бойовиків “Карпатської Січі” перекваліфікувати в регулярну армію суверенної Карпатської України ще до того, як вона в кінці дня 15 березня була проголошена. В результаті січовики із бандитських угрупувань, створених Абвером з метою захоплення влади в чужій для них Підкарпатській Русі, яка була складовою федеративної Чехословаччини, могли б стати регулярною армію суверенної Карпатської України, а не міжнародними терористами, яких би сьогодні назвали «бенладовцями». Адвокат Петро Годьмаш, член Національної спілки журналістів України м. Ужгород
Ответов - 0
полная версия страницы