Форум » РЕПРЕССИИ И ЭТНОЦИД РУСИНСКОЙ НАЦИИ В УКРАИНЕ » Ще раз про т.зв. австро-німецьке "українське питання" в ХХ віці » Ответить
Ще раз про т.зв. австро-німецьке "українське питання" в ХХ віці
rusin ИВАН: ІВАН РУСИН. Ще раз про т.зв. австро-німецьке "українське питання" в ХХ віці 1. Чому три рази випливало в Європі т.зв. «українське питання»? 17 вересня 1939 року – знаменита дата для польської Галичини та тамошніх галицьких українців, які в своїй українській ідеї не мали ніякої перспективи в складі Польщі. Якби не батько українців Сталін, ніколи би Варшава українське питання не вирішила позитивно й до сьогодні. Правда, молоді галичани про ті події майже нічого не знають. Їх чітко задурманили неонацизмом потомки галицьких австро-німецьких вождів-нацистів. 2. Агентура австрійських масонів проголошувала «Україну» в 1918 році. Спершу австрійське «українське політичне» питання, було розроблене в Австрії на початку 20 століття, для сепаратизму частини території Російської імперії. Агенти австро-німці - М.Грушевський та його австрійська політична банда агентів в Києві, самочинно без народу проголосили під себе і собі міфічну «незалежну Україну», без вказання її кордонів, вибрали тут же собі самочинного «президента України» М, Грушевського та «український уряд», який невідкладно закликав Німеччину окупувати їхню (австрійську?!) Україну. Чи не тому боїться нинішня Україна русинського «временного правительства», що сама з цього формату починала? Німці скоро окупували надбання своєї агентури, але так і не вдалося їм надовго закріпити результат українського сепаратизму. Але роботу та плани австрійських масонів по створенню «України», незалежної від Росії на території Російської імперії, продовжили українські масони більшовики та комуністи, які на порядок більше розширили кордони України по периметру ніж це запланували в Австрії. В 1919 році Польща, рішенням міжнародного договору в Сен-Жермені, повернула собі свої історичні землі польської Галичини, але, як виявилося, тільки до 1939 року, і цим закрила «українське питання», як сьогодні вже 20 років «русинське питання» тупо і грубо закриває Київ, нехтуючи навіть рекомендаціями ООН про визнання русинів від 2007 року. Вдруге випливає австрійське «українське питання» в руках Берліна. Напередодні Другої світової війни вдруге випливає австрійське «українське питання», причому жорсткіше чим в 1914 та в 1918 роках. Адже тоді Австрія, руками своїх же (чи, виплеканих в Вені) австрійських ново-українців творила перший в світі ХОЛОКОСТ РУСИНІВ Галичини, Буковини та особливо Лемківщини. Ці землі Прикарпаття чи Галицької Русі в 1772 році не зовсім законно ввійшли до складу Австрії, яка перетворила свою східну провінцію на Етно лабораторію по виведенню русофобського конгломерату. Русинів Карпатської Русі воно не захватило, бо історично Карпатська Русь завжди перебувала у складі саме в Мадярщині. Але й тут, під впливом Вени, творилися анти русинські репресії, геноцид, судові переслідування, особливо відомі своєю дикістю Мараморош-Сигетські антирусинські процеси в Сигеті (нині Румунія). З приходом у 1933 р. до влади в Німеччині націонал-соціалістичної партії, попередня австрійська "українська проблема" набула нового звучання в устах дипломатів, політиків і журналістів, особливо у «австрійця» Гітлера, який формат австрійських антирусинських концтаборів смерті Талергоф і Терезин розробив розширив і став будувати свої власні в’язниці смерті, на зразок і сталінських. Звідси зрозуміло, чому австрієць Гітлер відразу включив своє рідне австрійське "українське питання" до порядку денного політики Берліна. Нацистська партія Німеччини, яка прийшла до влади в країні 1933 року, «бачила» майбутню «Нацистську Україну» лиш складовою "життєвого простору для німців на Сході". До речі, цей план успішно реалізується сьогодні, втягуванням збіднілої корумпованої розбазареної «незалежної України» до ЄС. Чому австрійська "українська проблема" набула нового звучання в Гітлера? Берлін, готуючись до війни, обрав путь дестабілізації внутрішньої ситуації у сусідніх країнах, особливо в Чехословаччині з її високою економічною розвиненістю та сильною армією та в Польщі. Правда, першочерговою виявилася саме Польща. Всіляка підтримка Німеччиною т.з. «українського руху в Галичині» загрожувала для Польщі втратою своєї східної провінції, названою пізніше Сталіним «Західна Україна». На зустрічі Гітлера з послом Польщі у Берліні Висоцьким полякам явно дали зрозуміти, що Німеччина знає за одвічні плани поляків про відродження РЕЧІ-ПОСПОЛИТОЇ, і не буде заперечувати, якщо за участь у майбутній війні проти СРСР Польща отримає змогу відновити «свої кордони», аж до Дніпра та Чорного моря. Знаючи польську націоналістичну хворобу, німці приготували полякам ще один варіант, який був запропонований тут же: після переможної війни над «русами» Польща зможе очолити федерацію із країн, які утворяться на окраїнах розчленованого Союзу. Ось звідки видно і сьогодні позицію Польщі, яка, під видом лобіювання для України входу до ЄС, має свої давні чіткі плани, які їм пропонував ще Гітлер, а сьогодні вони випливли полякам прямо під ніс від ЕС. Домовленості про участь поляків в війні проти СРСР розпочалися у Берліні в листопаді 1933 році. Представник Варшави Ю. Ліпський та міністр закордонних справ Польщі Ю.Бек погодилися з планами та пропозицією Гітлера. 26 січня 1934 року був підписаний польсько-німецький «Договору про ненапад», направлений проти СРСР. Однак, австрійське питання "української проблеми" знайшло нове місце і в німецькій політиці під час "Чехословацької кризи", коли Гітлер виступив ніби на захист німців та русинів ЧСР, яка не виконала умов Сен-Жерменського договору від 10 листопада 1919 року про надання національних прав німцям та повної національної автономії русинському народу Підкарпатської Русі. Не секрет, що поява в Польщі нацистського зародку української державності за гроші Гітлера лякала сусідні з Польщею країни. Міністр закордонних справ Польщі Ю. Бек змушений був визнати, що у Варшаві бояться, розігрування тепер вже австрійсько-німецької "української карти" як "Судетської проблеми", що може розколоти Польщу. Й.Ріббентроп дав зрозуміти йому, що німецький формат «Карпатської України» за рахунок території русинської Підкарпатської Русі може бути згорнутий, якщо Варшава: 1. дозволить Німеччині передачу Данцига ( Гданська); 2. згодиться на будівництво автостради і залізниці через "польський коридор»; 3. приєднається до Антикомінтернівського пакту. Польський уряд не погодився, і з цим підписав собі вирок. 2 листопада 1938 р. за рішенням т. з. Віденського арбітражу передали Угорщині південні регіони Підкарпатської Русі із найбільшими русинськими містами Ужгородом, Мукачевим, Береговим і стратегічною залізницею Чоп-Тячів. В кінці грудня 1938 року радник німецького посольства у Варшаві заявив, що Берлін відмовився від свого формату змінити Підкарпатську Русь на гітлерівську «Карпатську Україну». Про це 5 січня 1939 року сам Гітлер у своїй резиденції Берхтесгаден заявив поляку Ю.Беку, що для Німеччини поки що відпав антирусинський формат нею інспірованого «українського питання» в Підкарпатській Русі, як інформаційна війна та провокація проти Сталіна. Це питання залишалося для Праги, яка мовчазно повернула Підкарпатській Русі, а цим і Словаччині, статус автономних національних республік. Німецький міністр закордонних справ Рібентроп підтвердив своєму колезі поляку Беку і те, що Німеччина вважає навіть галицьку "українську проблему" внутрішньою справою саме Польщі. Бек дав зрозуміти німцям, що польські війська вже були у самому Києві і ці прагнення поляків туди повернутися все ще живі. Через три тижні, 26 січня 1939 року, Ю.Бек отримав на це відповідь від Берліна, що німці згідні будуть передати Польщі територію Радянської України на схід аж до Дніпра, та на південь аж до Чорного моря, що буде навіть більше чим колись мала Реч Посполита. Для підкарпатських русинів 8 та 15 березня 1939 року – особливо важкі дати. Для підкарпатських русинів, громадян Підкарпатської Русі з листопада 1938 року, 8 березня 1939 року – особливо важка дата, наслідком рішень якої Берлін назве дату «Х» та команду галицьким січовикам-терористам про силовий захоплення влади від русинів в Підкарпатській Русі та силове проголошення Карпатської України. Виступаючи 8 березня перед військовим командуванням та партійним керівництвом, Гітлер оголосив тайну дату розчленування ЧСР. Це заплановано було на 15 березня 1939 року. Чехословаччина повинна бути розчленована шляхом об’явлення 14 березня 1939 року незалежності Словаччини від Чехії. Це буде здійснено словаками на чолі з прем’єр-міністром католицьким священиком Йосифом Тисо, тайним агентом Абвера. В той же день 14 березня це має зробити прем’єр-міністр Підкарпатської Русі, уніатський священик Августи Волошин в Хусті, також тайний агент Абвера. А 15 березня Гітлер переможно має ввійти в Празький Град без єдиного пострілу. Так й сталося. Лише з деякими змінами. Августи Волошин також дізнався про ці дати та й про те, що його самого мають вбити галицькі терористи-нелегали, яких він сам зареєстрував в громадську організація «Карпатська Січ» для захисту… Підкарпатської Русі, то вирішив вимогу Берліну реалізувати особисто 14 березня. Хто міг передбачити, що галичани-нелегали перетворять ту громадську організацію на військову проти Підкарпатської Русі, чим порушували статут. Сойм Підкарпатської Русі українці фальшиво та неправильно називають «Соймом Карпатської України» який не відбувся 15 березня 1939 року. Служба безпеки попередила А. Волошина про загрозу його вбивства січовиками. Він вирішив галицький антирусинський заколот з 13 на 14 березня 1939 року придушити силою бійців-русинів чехословацької армії, а сам, вже без заколотників галичан-січовиків проголосив в мікрофон по радіо (та без рішення русинського парламенту-Сойму) провокаційний формат Берліна «Карпатську Україну». Але при цьому він заявив, що законним це рішення стане після його прийняття саме Соймом Підкарпатської Русі. Це показове одноосібне «проголошення» він змушений був формально зробити під контролем Гофмана, німецького консула в Хусті, та добре розумів, що зібрати на завтра 15 березня депутатів Сойму фізично неможливо. В краї з 14 на 15 березня випав великий сніг, дороги та перевали завалені снігом, зв’язку не було, а депутати офіційно знали про дату Сойму 21 березня, назначену президентом ЧСР Гахою. На сьогодні незаперечних даних немає, що 15 березня А. Волошину вдалося провести Сойм Підкарпатської Русі, який нині українці фальшиво та неправильно називають «Соймом Карпатської України». Доказів факту що Сойм не проводився є багато. По-перше, випав з 14 на 15 березня великий сніг, дороги розчищати було нічим і, як підтверджують документи, с селами та містами не було навіть доброго зв’язку, або не було ніякого. Навіть фізично неможливо було скликати депутатів на 15 березня, починаючи з 14 березня після обіду. По-друге, в Хусті могли бути лише місцеві депутати. Тим більше, що пару депутатів перебували в Будапешті, а брати Климпуші сиділи дома. То в любому випадку кворуму для проведення Сойму Підкарпатської Русі не могло бути; По-третє, не збереглися ніякі протоколи-оригінали міфічного Сойму Карпатської України, про який з спогадів емігрантів в США зшили в Гарварді міф про «Сойм Карпатської України» 15 березня з його засіданнями та рішеннями. По-четверте, існує телеграма, яку А. Волошин вислав з Сигету до Хусту 15 березня 1939 року в 14 00, коли їхав через Румунію до Праги. Щоб добратися до Сигету з Хусту по зимній дорозі потрібно не менше дві години. Значить, виїхав А. Волошин з Хусту біля 12 00. Тому твердження деяких осіб про три засідання Сойму, який працював до кінця дня 15 березня – це недолуго сплетений міф на політичне замовлення. По-п’яте, сам А. Волошин ніде не згадує про Сойм та про те, що він вибраний був президентом Карпатської України. Всюди він представлявся, як прем’єр-міністр Підкарпатської Русі. Брехливо виглядить фраза українських нацистів «Сойм Карпатської України»; По-шосте, про Сойм 15 березня зовсім не згадує оригінал газети Г.Донського «Нова Свобода», що вийшла з 15 на 16 березня. По-сьоме, в спогадах «учасників» відсутня правдива згадка про арешт русинами та роззброєння всього складу січовиків прямо в казармах, та про арешт штабу січовиків, включно з Р. Шухевичем, якому самому вдалося втекти. По-восьме, якщо Сойм 15 березня мав місце, з проголошенням синьо-жовтого прапору і тризуба, то сьогоднішня Україна в 1990-91 році не мала право привласнити прапор та тризуб Карпатської України, оскільки вони вже були б зайняті «суверенною державою Карпатська Україна». Глухий політичний кут в галицько-українських нацистів очевидний. Австрійсько-німецьке політичне "українське питання" ЗНОВУ випливло вже в діалозі Гітлера з «отцем галицьких українців» в серпні 1939 році - Сталіним. Вже після цієї злощасної для русинів Закарпаття-Підкарпатської Русі дати, 15 березня 1939 року, десь через п’ять місяців настане черга розчленування й Польщі. 17 вересня 1939 року розчленувати Польщу Гітлеру допоможе Сталін. Але війна проти Польщі породить протистояння с Францією та Англією. Гітлер добре розумів, що йому потрібно в цьому добитися підтримки від СРСР. На перепоні німецько-радянського знову повстало австрійсько-німецьке «українське питання». Зближення і усунення перепони могло б відновити довіру між двома тоталітарними державами. Ускладнювало ситуацію те, що саме радянська розвідка здобула інформацію з Берліна про плани Гітлера перехопити від русинів процес державотворення на самому фініші. Як і сталося, 14 березня вустами А. Волошина формально було проголошено зміну назви вже суверенної русинської Автономної національної республіки Підкарпатська Русь (згідно конституційного закону №328 від 22 листопада 1938 року) на нібито «суверенну» проукраїнську «Карпатську Україну», але без виходу з ЧСР. Проголошення берлінського формату «Карпатської України» не несло підвищення статусу русинської Автономної республіки, якого русини вже домоглися на той час в конституційний спосіб. Тобто, проголошення берлінського формату «Карпатська Україна» не несло підвищення статусу русинської Автономної держави-республіки, який русини вже мали на той час, чого домоглися в мирний конституційний спосіб. Але це міфічне незаконне проголошення необхідне було Гітлеру, як політичний формат Берліна. Бо фюрер погрожував Сталіну приєднати до неї всю Радянську Україну. Це був вдалий інформаційний постріл німців, на який Сталін нервово зреагував на вищому рівні більшовиків – на ХVІІІ з’їзді ВКП(б). Але помішати Гітлеру перейменувати Підкарпатську Русь на Карпатську Україну він не став. Адже це перейменування планував зробити і Кремль ще в 1924 році за рішенням Комінтерну, як тодішньої міжнародної терористичної організації. Отже, 10 березня 1939 р. у доповіді на ХVІІІ з’їзді ВКП(б) Сталін чітко вказав на перепону у німецько-радянських стосунках: "Характерним є той шум, який зчинила англо-французька й північноамериканська преса з приводу Радянської України. Діячі цієї преси до хрипоти галасують про те, що німці йдуть на Радянську Україну, що вони вже тепер мають у руках так звану «Карпатську Україну», яка налічує близько 700 тисяч населення, що німці щонайпізніше весною цього року, приєднають Радянську Україну, яка має понад 30 мільйонів населення, до так званої «Карпатської України». Схоже на те, що цей підозрілий шум мав своєю метою підняти лють Радянського Союзу проти Німеччини, отруїти атмосферу і спровокувати конфлікт з Німеччиною без видимих на те підстав... Звичайно, цілком можливо, що в Німеччині є божевільні, які мріють приєднати слона, тобто Радянську Україну, до кузьки, тобто до так званої «Карпатської України». І, коли дійсно є там такі безумці, можна не мати сумніву, що в нашій країні знайдеться необхідна кількість гамівних сорочок для таких божевільних. Але якщо відкинути геть божевільних і звернутися до нормальних людей, то хіба неясно, що смішно і безглуздо говорити серйозно про приєднання Радянської України до так званої «Карпатської України?". (кінець цитати). Сталін чітко та юридично вивірено назвав міфічний формат Гітлера вірною фразою «т.зв. Карпатська Україна». Сталін чітко та юридично вивірено назвав формат Гітлера вірною фразою «т.зв. Карпатська Україна». В цьому легко переконатися, чому русини з самого початку не визнавали політичні «забавки» Гітлера та Сталіна відносно русинської національної державності. Німецький же канцлер, вивчивши ситуацію, побачив, що проблема берлінського міфу про «КарпатськуУкраїну» буде основною перепоною на шляху до радянсько-німецьких домовленностей. Як лиш 10 березня Сталін виступив на з’їзді партії, а вже з 14 до 18 березня угорські війська з благословення Гітлера, прийнявшого натяк Сталіна, повністю окупували Підкарпатську Русь. В спогадах американських «учасників» про Сойм Карпатської України 15 березня говориться, що нібито Сойм прийняв «декларацію про незалежність» (але від кого?, від Чехії) і нібито звернувся до німецького консула Гофмана з пропозицією, щоб Німеччина взяла її під свій патронат, як і Словаччину. Відповідь із Берліна, від Гітлера, надійшла швидко, щоб регіон без опору перейшов під Угорщину. Фюрер уже 3 квітня віддав наказ про підготовку нападу на Польщу, а 11 квітня підписав план війни з Польщею (план "Вайс"). Австрійсько-німецьке «українське питання» знову стало актуальним для німецьких політичних комбінацій. Здавалося б, що Німеччина вже знайшла порозуміння з СРСР, однак між майбутніми сусідами стояла недовіра. Причиною стала активізація англійської та французької дипломатії, які занепокоїлися планами Німеччини щодо розгрому Польщі. 12 серпня 1939 р. до Москви прибули військові місії Британії та Франції, однак із надзвичайно обмеженими повноваженнями, що насторожило Сталіна. У якості інформаційного тиску, німці вирішили черговий раз розіграти свою австрійську політичну "українську карту". І ось, у якості інформаційного тиску та війни нервів, німці вирішили черговий раз розіграти свою австрійську політичну "українську карту", яка виявилася дійовим політичним важелем чи інструментом на три країни – ЧСР, СРСР і Польщу. Плануючи війну проти Польщі, німецькі дипломати й експерти зі спецслужб, які як і недавно в Лівії чи Сірії, докладали всіх можливих зусиль для того, щоб "конфлікт із Польщею був викликаний не з боку Німеччини", а «українським» (за гроші Гітлера) повстанням в Галичині та на Волині місцевого народу, який мали видати за нібито «український», що не відповідало дійсності. Галичани-нацисти ще в 1943 році вирізали поляків, жидів та православних русинів-лемків, яких було занадто багато на Галичині та на Лемковині. Львів на 1939 рік налічував 77% поляків, 10% евреїв, та всього навсього 7% українців, які, в той же час, далекі були від нав’язаних політичних переконань. Одночасно німці своїми діями давали порозуміти Сталінові про можливість "взяти під свою опіку" (під окупацію) галичан Польщі, але вже під радянським форматом «українців Польщі», якщо Москва піде на угоду із Британією та Францією. У форматі Сталіна жителі Галичини, громадяни Польші, на відміну від Гітлера, вже рахувалися за політичним комуністичним МІФОМ, саме як «західні українці», або «українці Західної України». Жаль що цього не усвідомлюють нинішні західно-українці галичани. Гітлер, з метою активізувати так званий «український антипольский рух» в Галичині (по-Сталіну «в Західній Україні»), дав агентам німецької військової розвідки (Абверу) відповідні вказівки (фактично, своїм давнім платним агентам-галичанам), зокрема, лідеру ОУН Андрію Мельнику, що примусило його координувати плани націоналістів з планами Німеччини. І це незважаючи на те, що вже німецький формат «Карпатської України» катастрофічно провалився 15 березня 1939 року. Бо тоді вище 3000 галичан за німецькі гроші Абвера бандерівці та шухевичівці таємно переправили з Польської Галичини на територію русинської республіки Підкарпатська Русь, що була в складі федеративної Чехо-Словаччини. Більшість галичан-емігрантів тут безславно загинули. Особливо велика ганьба галичанам, що майже 2000 вояків-січовиків з Галичини, переляканих до смерті, мадяри виловили по русинським городам і хащам, та цивілізовано передали їх «Польській Стороні», згідно міжнародних договорів про військовополонених. А поляки, військовий склад яких в прикордонних військах складався на 90% з місцевих галичан, відвели своїх «політично заблудивших» громадян Польщі, жителів Галичини, т.зв. українців, та й розстріляли їх по групах. Причому, це поляки-галичани зробили без слідства та суду, й закопали їх як злочинців, нелегалів та терористів по Карпатському хребту. А сьогодні роблять з них героїв та звинувачують мадярів, чому ті повернули січовиків додому на Галичину. Адже галичани-нелегали, котрі втекли на Захід до німців та чехів, спаслися та поповнювали пізніше дивізію «СС Галичина»…. щоб пізніше також безславно загинути під Бродами. Агенти німецького Абверу наголошували галичанам, мов, "здача" мадярам Підкарпатської Русі була лише «тактичною поступкою», необхідною для майбутнього відродження української державності на більшості територій Радянської України по «гарвардському проекту» розчленування СРСР. Звідки у політичних галичан-українців досвід інформаційної, диверсійної та психологічної війни проти русинів Закарпаття? Демонструючи ніби добру волю щодо полонених в Підкарпатській Русі галицько-польских українців, агенти Абверу визволили з угорського полону 400 галицьких січовиків, в першу чергу своїх же агентів Абверу. Їх, за домовленістю з керівництвом ОУН, було перевезено до навчально-терористичних таборів Абверу в Кірхендорфі та Гакенштейні (Верхня Австрія) для поповненя агентури Абверу. А простих хлопців-галичан, яких виманули з домівки, повернули мадяри владі Польщі, як приказала всіх своїх громадян знищити. Вже через три дні після початку переговорів між радянською і англо-французькою делегацією в Москві агенти Абверу отримали команду на створення з колишніх галицько-польских січовиків українського диверсійного загону під кодовою назвою "Bergbauernhilfe" ("Допомога горян"). Підготовкою загону займався Абвер–2 (другий відділ Абверу – "Диверсії та психологічна війна"). Ось звідки у політичних галичан-українців досвід диверсійної та психологічної війни проти русинів Закарпаття, коли вони і сьогодні, при підтримці українських спецслужб, організовують нічні факельні сатанинські походи не у в себе дома, в Львові, а й в Мукачеві та в Ужгороді, погрожуючи русинам росправою. Ще один український Легіон «БІСІВ» з 600 галичан очолив полковник Роман Сушко, формування якого 15 серпня 1939 року стало для німецької дипломатії форматом тиску на Сталіна, який виявився менш підготовлений до такої інформаційної війни. Коли сьогодні галичани-нацисти кричать про загрозу сепаратизму від мирних русинів Закарпаття, котрі мирно вимагають від Києва визнання національності, то начисто забули, як вони, галичани, не просто були сепаратистами в Польщі, а відкритим терористами проти законної польської влади. Розмах галицько-української диверсійної роботи показало і те, що українські масонські еміграційні організації та військові товариства обіцяли надати у Вермахту аж 12 тисяч солдатів та 1300 офіцерів (етнічних галичан), які пройшли вишкіл в терористичних таборах Італії, Австрії та Німеччини, та які добровільно бажали воювати проти Польщі за відділенні від неї Галичини. Так ось цю «боротьбу», яка нічим не відрізнялася від сьогоднішнього міжнародного тероризму, масони стали називати «визволення західноукраїнських земель». Скажемо ще про одну паралельну ситуацію. По планам Берліну терористичний та диверсійний загін з числа галичан полковника Сушка, був підготовлений та профінансований по типу сьогоднішньої «Аль-Каїди» чи «опозиції» з числа бандитів в Сірії, і повинен був лише виконати свою обмежену диверсійно-терористичну місію. Його мали закинути в Галичину, де «легіон» мав спровокувати бійню з поліцією та армією, втягнути в неї місцеве населення і цим імітувати, що нібито це руське чи русинське населення і є те саме, «український народ», який «повстав проти гнобителів поляків». А по планам Берліну, на "допомогу" повсталим «українцям» проти гнобителів поляків в законному порядку прийдуть війська "Великої Німеччини", як і сьогодні вмішуються по європейськи «стандартизовані» країни, з бомбами в руках терористів в справи суверенних країн. А підставу мають точно таку, яку мав і Гітлер з своїми диверсантами та терористами. Паралельно із розігруванням своєї тупої "української карти" в Польщі та ЧСР, Берлін шукав порозуміння з Сталіним, порвавши договори з французами та англійцями. Паралельно із розігруванням своєї тупої австрійської "української карти" в Польщі на Галичині та в Чехословаччині в русинській автономній республіці Підкарпатська Русь, Берлін шукав «порозуміння» з Сталіним. 26 липня 1939 року німецький МЗС дав знати представникові Москви в Берліні Г.Астахову про «відновлення взаємовигідних контактів». При цьому німці завірили «русів», що проблема Прибалтики, як і "українське питання" в Галичині цьому не помішає. Йоахим Ріббентроп 2 серпня дав зрозуміти представникові МЗС СРСР, що Німеччина "прихильно ставиться до Москви", але чекає визначення Кремля відносно союзу з Францією та Британією, чи з Німеччиною. Якщо вибере Москва союз з Німеччиною то Рібентроп обіцяв спільно вирішувати проблеми між Балтійським та Чорним морем разом з Москвою. А відносно Польщі він запропонував СРСР сміло анексувати східну частину польської держави Галичину (по термінології Сталіна - територію Західної України та Західної Білорусі). Події стали розвертатися досить швидко! 12 серпня 1939 року новий радянський нарком закордонних справ В'ячеслав Молотов повідомив через посла Астахова, що Москва готова вести переговори з Берліном. Як німці «лукавили» показує той факт, що 15 серпня 1939 р. вони одночасно розпочали формувати «український диверсійний легіон Романа Сушка», і в той же день Ріббентроп передав через посла в Москві Шуленбурга звернення до Молотова від імені Гітлера. А 16 серпня вже почалися переговори. Сторони 19 серпня вже підпишуть економічний договір. 19 серпня В. Молотов передав до Берліна радянський проект «Пакту про ненапад», чого дуже Гітлер чекав, бо це гарантувало йому спокій на сході і дозволяло спокійно воювати з Польщею, Францією та Британією. Але Гітлеру не підходили пропоновані дати договору – 26-27 серпня 1939 року. Тому вже 20 серпня Берлін пішов «напролом» - фюрер прямо звернувся до Сталіна: "Я приймаю проект пакту про ненапад, що його передав нам ваш міністр закордонних справ пан Молотов, але вважаю вкрай необхідним з’ясувати питання, пов’язані з ним, якнайшвидше... Суть додаткового протоколу, бажаного радянському урядові, може, я переконаний, бути з’ясована у найкоротший час, якщо відповідальний німецький державний діяч зможе особисто прибути до Москви для переговорів ... На мою думку, враховуючи наміри обох наших держав вступити у нові відносини між собою, бажано не втрачати час. Тому я пропоную, щоб Ви прийняли мого міністра закордонних справ у вівторок, 22 серпня, або щонайпізніше в середу, 23 серпня". Наступного дня надійшла відповідь від Й.Сталіна: "Канцлеру Німецької держави панові А.Гітлеру. Дякую за листа. Я сподіваюсь, що німецько-радянський пакт про ненапад стане вирішальним поворотом до кращого у політичних відносинах між нашими країнами. Народам наших країн потрібні мирні відносини... Радянський уряд уповноважив мене повідомити Вас, що він погоджується на приїзд пана фон Ріббентропа до Москви 23 серпня. Й.Сталін". В результаті 21 серпня саме радянська дипломатія тупо перервала переговори з англо-французькою місією. Хоч було досягнуто на них значних успіхів, бо англійці та французи пішли на серйозні поступки у питанні пропуску радянських військ територіями сусідніх держав. Виконуючи волю Сталіна, Ворошилов без пояснення причини перервав переговори, незважаючи на активні протести англійців і французів. Всі підписанти Пакту від 23 серпня сміялися, думаючи, що «надули» один одного, але… Гітлер дуже чекав на позитивну відповідь із Москви. Коли ад’ютант приніс йому телеграму від Сталіна, німецький канцлер закричав: "Я їх маю! Я знову отримав верх! Я маю в кишені весь світ!" Після підписання пакту про ненапад. Ліворуч - Ріббентроп, праворуч - Молотов Упевнений в успішності місії Ріббентропа, фюрер, виступаючи на нараді вищого військового керівництва у Оберзальцбері, наголосив: "Обнародування Пакту про ненапад справить ефект бомби, що вибухнула. Наслідки – неосяжні. Сталін теж сказав, що такий курс піде на користь обом сторонам. Вплив на Польщу буде жахливим... Тепер Польща в такому становищі, у яке я хотів її поставити... З осені 1938 року мною було прийняте рішення йти разом зі Сталіним. По суті, в усьому світі є тільки три великих державних діячі: Сталін, я і Муссоліні. Муссоліні – найслабкіший... Сталін і я – єдині, хто бачить майбутнє. Таким чином, через кілька тижнів я протягну руку Сталіну на спільному німецько-російському кордоні й разом із ним візьмуся за новий поділ світу". Аналогічно радість з приводу майбутнього підписання угоди із Гітлером висловлював і радянський диктатор Сталін. За спогадами маршала Жукова, Сталін "був переконаний, що він, спираючись на пакт, обведе Гітлера навколо пальця". З ним погодився і Хрущов, який у спогадах залишив такі слова Сталіна: "Ну, для початку ми обманули Гітлера". 23 серпня 1939 року до Москви прибув Ріббентроп. До складу німецької делегації входили Ріббентроп, Шуленбург, радник Гаус та перекладач Хільгер. З радянського боку, присутні були В. Молотов, перекладача Павлова, та особисто сам Сталін. Але, як показав розвиток подальших подій, обоє диктаторів прорахувалися у своїх планах. А австрійсько-німецький формат українства був реалізований саме Сталінимв 1939 році , який за це по праву може зватися отцем галицьких українців. Останні події на Галичині показали що реалі затори австрійсько-німецького формату українства й сьогодні ведуть інформаційну війну проти русинів, на землі яких вони не по Божому, та не по закону діють.
Ответов - 0
полная версия страницы