Форум » ПОЛИТИКА ПОЛИТИЧЕСКОЙ РУСИНСКОЙ НАЦИИ » Украинские антирусинские исторические спекуляции и оборотни под видом ученых » Ответить
Украинские антирусинские исторические спекуляции и оборотни под видом ученых
Петро Годьмаш: Украинские антирусинские исторические спекуляции и оборотни под видом ученых РУСИНСЬКА АВТОНОМІЯ, СЕН-ЖЕРМЕНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР І НАУКОВЦІ–ІСТОРИКИ УжНУ Історія доводить, що соціальне становище народу малих країн набагато краще, ніж народів могутніх імперій, в яких національні меншини зазнають додаткових утисків. В основному по цій причині слов’янські національні меншини Австро-Угорщини в ХIХ ст. масово виїжджали на заробітки в Америку. Чимало з них залишались там назавжди і стали громадянами США чи Канади. Як тільки назріла неминучість Першої світової війни, емігранти Старого Світу створили у США пацифістську міжнародну “Постійну організацію на користь міцного миру”, в якій було записано: “Держави повинні гарантувати національностям, які являються мешканцями їх території, громадянську рівність, релігійну свободу і вільне користування своєю мовою”. Перша світова війна дала поштовх до прискорення розв’язки міжнародно-правової проблеми національних меншин. Одним із найбільш яскравих проявів цієї проблеми була “Декларація прав і обов’язків народів”, яку 6 січня 1916 р. прийняв в Вашингтоні “Американський Інститут Міжнародного Права”. Декларація проголошувала: “1.Всяка нація має право існувати, захищатися і зберігати своє існування... не роблячи при цьому ніякого зла. 2.Всяка нація має право на незалежність. 3. Всяка нація має одинакові із всіма іншими націями право зайняти окреме і рівне становище серед інших держав світу…на яке їй дають право природні і Божі закони. 4.Всяка нація має право володіти територією у визначених кордонах і здійснювати виключну владу на своїй території, включаючи владу над всіма іноземцями, що перебувають на ній. 5. Всяка нація … має право на повагу зі сторони всіх інших націй». Під впливом цього руху національних меншин за свої політичні права, слов’яни-емігранти із Австро-Угорщини об’єднались в “Союз пригноблених народів Європи” (СПНЄ), статут і програма якого передбачали що кожний член СПНЄ має право на самовизначення аж до утворення своєї незалежної національної країни. Це стало поштовхом і до об’єднання русинських організацій в спільну для них “Американську Народну Раду Угро-Русинів”, яка також стала членом СПНЄ. Президент США В.Вильсон підтримав цей рух своїх громадян, а тому і на Паризькій мирній конференції наполягав на політичній рівності національних меншин з титульними націями країни їх проживання. Підтримуючи цю ж вимогу єврейських громад США, в договорі країн-учасників Паризької мирної конференції з Польщею від 28 червня 1919 р. було передбачено ряд гарантій стосовно політичних прав єврейської національної меншини Польщі. В результаті національні меншини Чехословаччини, Сербо-Хорвато-Словенії (Югославії), Румунії, Греції та Вірменії також вимагати, аби в укладених Паризькою мирною конференцією мирних договорах з названими країнами було передбачено їх політичні права. Щоб не ускладнювати мирні договори правами національних меншин, Паризька мирна конференція прийняла рішення розробити і затвердити Статут національних меншин. На підставі цього Статуту укладати окремі договори з Чехословаччиною, Сербо-Хорвато-Словенією, Румунією, Грецією та Вірменією про політичні права їх національних меншин. Щоб залишити русинську національну територію нині Закарпатської області України в складі Угорщини, 21 грудня 1918 р. парламент Угорщини прийняв закон “Про автономію Русинської нації, проживаючій на території Угорщини”. Проект цього закону розробила, обговорила і запропонувала парламенту Угорщини еліта русинської нації. В цьому законі, зокрема, сказано: $ 1. “Русинська нація, що проживає на території Угорщини, має повне право на самовизначення…” $ 3. “Русинська Країна вирішує всі свої автономні справи через свої органи влади …” $ 4. “Законодавчими органами Русинської Країни є: 1. У справах автономії Русинські національні збори…” $ 5. “Урядовими органами Русинської Країни є: 1. Русинсько – Країнське міністерство…” $ 8. “На підставі Народного закону I. від 1918 року, Русинські національні збори обираються загальним, таємним, рівноправним та прямим голосуванням”. $ 10. В Русинській Країні землі, копальні та ліси, що належать державній казні, переходять у володіння законних представників русинської політичної нації”. За часів Радянського Союзу науковці-історики Закарпаття вимушено замовчували існування автономної Країни Русинів та стверджували, що приєднання Закарпаття до Чехословаччини відбулось нібито шляхом анексії, передбаченої статтями 10 – 13 Сен-Жерменського мирного договору, який має ХIV частин, десятки розділів та 381 статтю. У зв’язку з цим, Сен-Жерменський мирний договір в Чехословаччині скорочено називали “Великий договір” тому, що був і “Малий договір”. Перший розділ Сен-Жерменського мирного договору починається 1-ю частиною під назвою “Статут Ліги Націй”, у якій викладено статут Ліги Націй. Вона починається 1-ю статтею і закінчується 26-ю статтею. Друга частина під назвою “Кордони Австрії” починається 27-ю і закінчується 35-ю статтею. Третя частина під назвою “Політичне становище, яке стосується Європи” починається 36-ю і закінчується 45-ю статтею. Далі слідує 2-й розділ під назвою “Сербо-Хорвато-Словенська Країна”, який починається 46-ю і закінчується 52-ю статтею. Потім слідує 3-й розділ під назвою “Чехословацька країна”, який починається 53-ю і закінчується 58-ю статтею Сен-Жерменського мирного (“Великого”) договору”. Його 4-й розділ під назвою “Румунія” починається 59-ю і закінчується 61-ю статтею, а 5-й розділ під назвою “Захист меншин” починається 62-ю і закінчується 69-ю статтею і т.д. Сен-Жерменський мирний договір укладено із Австрією. Він узаконював розпад Австро-Угорщини, вносив зміни до державних кордонів ряду країн Європи та утворив на території колишньої Австро-Угорщини нові суверенні країни. В їх числі Австрію, Угорщину і Чехословаччину. Але жодної статті стосовно русинської політичної нації, як і жодного слова “Русинська Країна” чи “Русинська нація”, в Сен-Жерменському мирному договорі немає. За радянських часів доступ до тексту Сен-Жерменського мирного договору мали тільки ідейно надійні науковці. У зв’язку з цим знання інших науковців-істориків по питанням Сен-Жерменського мирного договору були дозованими. В цих дозах стверджувалось, що нібито саме на підставі статей 10 – 13 Сен-Жерменського мирного договору відбулося приєднання до Чехословаччини не автономної республіки Русинська Країна, а лише безіменної території майбутньої Закарпатської області України. Тому навмисно замовчувався і закон Угорщини “Про автономію Русинської нації, проживаючій на території Угорщини”, навмисно не вживався термін “русинська політична нація” та “автономна Русинська Країна”, про які йдеться в названому законі Угорщини. Саме ці та багато інших навмисних перекручень історії Закарпаття перекочували до щойно виданої Ужгородським національним університетом для своїх же студентів книги “Карпатоукраїнське державотворення” тиражем 100 примірників. Написали її авторитетні і шановані науковці-історики цього ж університету. Нехай вони мене вибачать, але на “свіжому” прикладі з цієї книги стосовно вище згаданий статей 10 – 13 із міжнародного договору хочу показати технологію фальсифікації історії Закарпаття в радянські часи, а також недопустимість їх повторення нині, в умовах суверенної і демократичної України. Повторюсь, що статті 10 – 13 Сен-Жерменського мирного договору охоплюються його 1-ю частиною під назвою “Статут Ліги Націй”, а тому вони не стосуються питання приєднання автономії Країни Русинів від Угорщини до Чехословаччини. Щоб не бути голослівним, процитую початок тексту статей 10 – 13 Сен-Жерменського мирного договору. “10.Члени Ліги зобов’язуються уважати і зберігати…; 11.Однозначно оголошується, що всяка війна, або загроза війни…; 12.Всі Члени Ліги погоджуються, що в разі виникнення між ними спору, який може спричинити за собою розрив…; 13. Члени Ліги погоджуються, що у разі виникнення між ними спору, який може, на їх думку, бути вирішений третейським судом…”. Переконаний, що з наведеного тексту статей 10 – 13 Сен-Жерменського мирного договору можна зробити незаперечний висновок, що в них немає навіть згадки про приєднання майбутньої Закарпатської області України від Угорщини до Чехословаччини. Однак у розділу “Чехословацька Країна” все-таки про цей факт сказано так: “Австрія визнає, як це уже зробили Союзні і Об’єднані Держави, повну незалежність Чехословацької Країни, яка включить до себе автономну територію Русинів на південь від Карпат”. Тобто, Сен-Жерменським мирним договором тільки передбачалось, що “автономна територія Русинів” лише в майбутньому буде включена до Чехословаччини. На жаль, вище згадана книга “Карпатоукраїнське державотворення” буквально нашпигована подібними перекрученнями історії Закарпаття. Але зупинюсь тільки на технології навмисної фальсифікації статей 10 – 13 міжнародного договору з метою, аби таким чином проілюструвати як псевдонауковці доводили, що русинської політичної нації не було як і її державності. Всі знають, що спочатку проводяться усні переговори про умови договору, після чого вони оформляються письмово. Уряд Угорщини погодився на приєднання своєї автономної Русинської Країни до Чехословаччини. Але не погодився на передбачену проектом Тріанонського мирного договору втрату Угорщиною інших територій, що вело до втрати Угорщиною майже половини своєї території. В знак протесту, голова уряду Угорщини М.Каролі подав у відставку, а разом з ним пішов у відставку весь уряд. В результаті до влади в Угорщині прийшли комуністи на чолі з Б.Куном (Коганом, уродженцем Закарпаття), який відмовився від співпраці з Паризькою мирною конференцією. Але Центральна Русинська Народна Рада на своєму засіданні 8 – 9 травня 1918 р. прийняла рішення про приєднання русинської національної території Угорщини до Чехословаччини із збереженням за нею в Чехословаччині статусу автономної республіки, який вона мала в Угорщині у якості автономної Русинської Країни. На підставі цього рішення Центральної Русинської Народної Ради, Паризька мирна конференція прийняла рішення – приєднати автономну Країну Русинів до Чехословаччини. Це рішення Паризької мирної конференції було офіційно оформлено шляхом укладення відповідного договору Головними Союзними і Дружніми Державами, з одної сторони, та Чехословацькою Республікою, з другої сторони. Саме в статтях 10 – 13 цього договору сказано про умови приєднання русинської національної території як автономної Русинської Країни до Чехословаччини таким чином: “10. Чехословаччина зобов’язується встановити Русинську Територію на південь від Карпат в кордонах, визначених головними Союзними і Дружніми державами, як автономну одиницю в Чехословацькій державі і надати їй найширше самоуправління, сумісне з цілісністю держави. 11. Країна Русинів на південь від Карпат буде мати окремий Сойм. Цей Сойм буде мати законодавчу владу у всіх мовних, шкільних і релігійних питаннях, у питаннях місцевої адміністрації та інших питаннях, які закони Чехословацької Республіки йому визначать. Губернатор Країни Русинів буде призначений Президентом Чехословацької Республіки і він буде підзвітним перед Соймом. 12. Чехословацька Республіка зобов’язується, що урядовцями в Країні Русинів будуть призначатися, по можливості, мешканці цієї території. 13. Чехословаччина забезпечує Країні Русинів пропорційне представництво в парламенті Чехословацької Республіки, до якого обере депутатів на підставі Конституції Чехословацької Республіки. Ці депутати не будуть мати право голосувати у таких законодавчих питаннях, які будуть входити до компетенції Русинського Сойму”. Державні чиновники офіційної Праги цей договір скорочено називали “Малим договором”, а Сен-Жерменський мирний договір – “Великим договором”. Тобто, приєднання автономної Русинської Країни від Угорщини до Чехословаччини відбулось на підставі “Малого договору”, який передбачав збереження за русинами того статусу автономної одиниці, який вони мали в якості автономної республіки Країна Русинів у складі Угорщини. Статус автономності русинів в складі Чехословаччини був зафіксований в Конституції Чехословаччини , прийнятої 29 лютого 1920 р., а також конституційним законом “Про автономію Підкарпатської Русі” від 22 листопада 1938 р. Сойм (парламент) Підкарпатської Русі законом від 15 березня 1939 р. проголосив автономну Підкарпатську Русь суверенною республікою під назвою Карпатська Україна, яка 26 листопада 1944 р. прийняла рішення про свій вихід із складу федеративної Чехословаччини та приєднання до СРСР у складі Радянської України під назвою Закарпатська Україна республіканського типу. Це рішення суверенної Закарпатської України набрало чинності 01 лютого 1946 р. Але ще до цього офіційного приєднання Закарпатської України, 22 січня 1946 р. Президія Верховної Ради Української РСР прийняла Указ про утворення Закарпатської області Української РСР на території ще не приєднаної суверенної республіки Закарпатська Україна, що з точки міжнародного права про суверенітет є нонсенсом. Щоб приховати правду про те, що русини є політичною і державотворчою нацією, яка пройшла шлях державотворення від автономної до повністю суверенної республіки, радянська наука застосувала велетенські зусилля. Зокрема, вище згадані статті 10 – 13 “Малого договору” “вписала” в Сен-Жерменський мирний договір, аби їх там не знайти. А “Малий договір” про приєднання автономної республіки Країна Русинів від Угорщини до Чехословаччини було забороною навіть згадувати. Але заборонити розмови на кухні неможливо і радянська історична наука вдалась до фальсифікації “Малого договору” під час його перекладу на російську та українську мови. Технологія цієї фальсифікації очевидна із публікації вище згаданих статей 10 – 13 на українській мові у згаданій книжці “Карпатоукраїнське державотворення”, текст яких приводимо без змін: “Стаття 10. Чехословаччина зобов’язується, що зорганізує територію південнокарпатських русинів в кордонах, визначених Головними союзними і об’єднаними державами в межах чехословацької держави як адміністративну одиницю, якій буде надано найширше самоуправління, сумісне з цілісністю чехословацької держави. Стаття 11. Територія південнокарпатських русинів буде мати сейм самоуправління. Цей сейм буде мати законодавчу владу у справах мовних, шкільних та релігійних, а також в питаннях місцевого самоуправління та у всіх інших питаннях, який буде наділений законами чехословацької держави. Губернатор русинської території буде призначений президентом Чехословацької Республіки і буде відповідальний русинському сейму. Стаття 12. Чехословаччина погоджується, щоб службовці на русинській території призначались, по можливості, з-поміж населення цієї території. Стаття 13. Чехословаччина гарантує території русинів справедливе представництво в Законодавчих зборах Чехословацької Республіки, до яких ця територія буде посилати депутатів, обраних на підставі конституції Чехословацької республіки. Ці депутати, однак, в сеймі Чехословаччини не будуть мати права голосу з жодних законодавчих питаннях, які віднесені до компетенції русинського сейму”. Цей переклад на українську мову навмисно зроблено так, щоб уникнути вживання слів “автономія” та “Країна Русинів”. Так, в статті 10 слова “автономна одиниця” замінено словами “адміністративна одиниця”. В результаті Країна Русинів як автономна одиниця в складі Угорщини стала адміністративною провінцією. В Статті 11 “Окремий Сойм”, тобто парламент автономної Країни Русинів, в перекладі на українську мову названо “сеймом самоуправління”, чим статус республіки нівелюється до адміністративної провінції. Тому й слова “Губернатор автономної Країни Русинів” в перекладеній на українську мову статті 11 названо “Губернатором русинської території”?! В статті 12 слова “урядовці Країни Русинів” переведено “службовці русинської території”. А під терміном “русинська територія” можна розуміти заселену русинами частину території Східної Словаччини (Пряшівський край), територію Лемківщини в Польщі, та навіть територію автономної Воєводини в Югославії. Тому не витримує критики і переклад на українську мову статті 13, у якій слова “Чехословаччина забезпечує Країні Русинів” перекладено “Чехословаччина гарантує території русинів”. Але ще більше здивування та осуд викликає наступне. Вище названа книжка “Карпатоукраїнське державотворення”, яка просто “нанизана” фальсифікаціями загально відомих і незаперечних фактів як намисто бусинками, перевидана на кошти обласного бюджету подарунковим варіантом і тиражем 1000 примірників. Тобто, перевидана на кошти закарпатців проти самих закарпатців, щоб подарувати її, а разом з нею і сфальсифіковану історію Закарпаття, всім бібліотекам України. Щоб у такий спосіб, з моєї оціночної точки зору, завершити зусилля радянської комуністичної ідеології і історичної науки як її прислужниці, направлених на те, аби позбавити народ України можливості знати правдиву історію Закарпаття, а закарпатців вважати сепаратистами. Щоб переконатись у правильності моєї оціночної точки зору, ставив питання відомим не тільки на Закарпатті науковцям-історикам М.Болдижару, Д.Попу, М.Макарі та іншим: “Чому дехто не відмовляються від здійснення злочину наукового характеру стосовно свого ж народу і нині?” Їх відповіді зводяться приблизно до наступного. М.Потушняк, викладач Ужгородського національного університету, у вільний час та на власні кошти здійснював археологічні дослідження. Їх результати стали справжнім відкриттям в історії України та навіть Центральної Європи, але не стали підставою для захисту дисертації кандидата історичних наук. Тобто, здобувати наукові звання та зробити кар’єру в науці і нині набагато легше шляхом фальшування історії в угоду партії влади, ніж, подібно до М.Потушняка, в поті лиця до самої смерті працювати з першоджерелами, але так і не стати хоча б кандидатом наук. Науковці Інституту держави і права Національної академії наук України написали, а їхній Інститут видав “Малу енциклопедію етнодержавознавства” (Киів, “Генеза”, 1996 р.). На сторінці 298 цієї енциклопедії про русинських інтелігентів часів ХIХ ст. написано так: “Погано освічені, провінційно закриті до навколишнього світу, занадто страхітливі, завжди готові вклонятися будь-якій владі, з нерозвиненим почуттям національної приналежності, та й загалом людської гідності – дуже швидко переважна більшість русинських вчителів, чиновників, писарів від москвофільства перекинулись до мадяронства”. На моє переконання, наведену оцінку можна продовжити так, що русинська інтелігенція часів першої половини ХХ ст. перекинулась до чехізації, у другій половині ХХ ст. – до руськості, на початку ХХI ст. – до українства. А коли перекинеться чи повернеться до когось іншого, але не до свого русинства – покаже майбутнє України. Бо такий вже менталітет перевертнів. Адвокат Петро Годьмаш, експерт з прав русинської нації України.
Ответов - 1
Georg: http://www.rusini.rs/aktualnosci.htm#01
полная версия страницы