Форум » ПОЛИТИКА ПОЛИТИЧЕСКОЙ РУСИНСКОЙ НАЦИИ » Русинська тріада » Ответить
Русинська тріада
rusin: 18.07.2009 (13:21) Претендентів на історичну землю підкарпатських русинів завжди вистачало Претендентів на історичну землю підкарпатських русинів завжди вистачало Претендентів на історичну землю підкарпатських русинів завжди вистачало. Претензії, як правило одягались у різні фальшиві теорії, концепції, спровоковані дискусії, особливо в добу новітньої історії. До їх формувань доклали руку не лише підлеглі різним режимам псевдовчені, але і керівники майже всіх держав, котрі оточують цей благодатний край. Незважаючи на певну політичну і правову свідомість і активність його автохтонного населення, зовнішній вплив тут завжди був визначальним у перебігу історичних подій. Такий вплив здійснювався і здійснюється навіть з боку географічно досить віддалених держав, заінтересованих у контролі над центральною Європою, до якої Закарпаття належить. Але з особливою настирливістю фальсифікації насаджується в уми української громадськості сьогодні, в умовах незалежної України крайньо-націоналістичними колами. Тому вважаємо за необхідне дати багатонаціональному населенню України, хоч і невелику, але правдиву інформацію з деяких проблем підкарпатських русинів, які потребують невідкладного розв’язання на рівні державної влади. 1. Історико-правові і психологічні засади У 1991 році Л.М. Кравчук, тодішній голова Президії Верховної Ради України, а потім – Президент України, замолюючи гріхи за надання адміністративної автономії Криму, населення якого переважно не було корінним, а збірним із усього СНД, брав участь у сесії Закарпатської обласної ради. Тут він сказав буквально наступне: "Уберіть із тексту обласного референдуму термін "автономія", і я - з вами. Замінивши цей термін спеціальною самоврядною територією як суб’єкт у складі України, ви одержите значно більше." Депутатів переконав, бо це є нічим іншим як енциклопедичним трактуванням терміну "автономія". Через деякий час Леонід Кравчук на одному із зібрань у Києві заявив, що він не знає, що це таке. І на нашу думку, він мав рацію. Бо обласне керівництво не опрацювало документи і досвід функціонування самоврядування в країнах Європи, не подало відповідних документів, а спромоглося тільки на розробку проектів документів про статус підкарпаторусинського народу в складі України та про вільну економічну зону на території Закарпаття. Обидва проекти під образливі вигуки рухівців щодо закарпатців в українському Парламенті були "успішно зарубані". Управлінські функції спеціальної самоврядної території Закарпаття у складі України розроблені не були. Запису до Конституції України, прийнятої через п’ять років, про реалізацію волевиявлення закарпатців різних національностей (78,2 %), внесено не було. На всі звернення громадських організацій до органів центральної влади чиновники різних рангів і служб давали і дають формальні відписки, ображаючи національну ідентичність русинів. Їх законні вимоги протягом 17 років ігноруються. Тому група юристів, соціологів, економістів розробила проект конституційних основ функціювання самоврядного Закарпаття, як суб’єкта в складі України. Автори даного проекту дотрималися правди. Народ Закарпаття через віки проніс прагнення до самоврядності, що втілилося в таких інститутах влади як: - князівство рутенів князя Лаборця (ІХ століття); адміністративна одиниця "Marchia Ruthenerum" (Руська окраїнна земля) у ХІ-ХІІ столітті у рамках мадярського королівства за франкським взірцем адміністративного поділу держави; - система комітатів або жуп у ХІІ столітті, феодальні домінії у ХІІІ столітті, - німецьке та валаське колонізаційне право у ХІІІ-ХV століттях; "Севлюшське право" для міст Марамороша та Deсretum unicum – у XVI столітті; - ленне (васальне у складі угорсько королівства) право князя Теодора Коріятовича в XV столітті; - Ужгородський цивільний округ у складі комітатів Уж, Берег, Угоча, Мараморош – так званий "Русинський округ" у ХІХ столітті, тощо. Могутній поштовх для визнання русинів в Австрійській імперії мала постановка русинського питання у її парламенті, яку зробив член парламенту Адольф Добрянський, після того, як були відкинуті новітні теорії об’єднання русинів Галичини й Буковини в один якийсь регіон імперії. А.Добрянський написав петицію до імператора Австрії, котру делегація підкарпатських русинів йому і вручила. Це сталося в 1848-1849 рр. Зміст цієї петиції з 10-ти пунктів. Подаємо 7 із них: перше, визнати націю підкарпатських русинів з їх територією, "як цілость из крайовим соймом", тобто, автономію; друге, введення школах русинського языка; третє, відкриття в Ужгороді русинської академії (університету і торговельної академії); четверте, заснування новинки (газети) і видання її кириличним (загальнгослов’янським) шрифтом; п’яте, дозвіл русинам займати управлінські посади в уряді й офіцерські звання в армії; шосте, рівноправність русинів зі всіма національностями, живущими на території імперії; сьоме, право кожного народу Австрійської імперії на самовизначення, на розвиток своєї національної культури та ін. Однак австрійський уряд, пішовши на певні уступки русинам, уже в 1850 році ліквідував Ужгородський (крайовий) русинський округ. Але ідеї, закладені видатним патріотом краю, політиком європейського виміру А.Добрянським не щезли. Вони лягли в основу Закону №10 Угорської революційної влади про автономію Руської Крайни. Із розпадом Австро-Угорської імперії та в ході "мирної революції" австро-угорський уряд оголосив 21 грудня 1918 року Закон №10 про автономію руської нації, яка проживає в рамках Мадярщини під назвою "Руська Крайна", з губернатором у Мукачеві. Обрані до Сойму депутати встигли затвердити Конституцію "Руської Крайни", яка відображає систему управління та законодавчо фіксує самобутність підкарпаторусинського народу. У параграфах Закону №10 Угорської революційної влади про автономію Руської Крайни, вміщені принципи захисту русинського народу, і зокрема, що державні копалини і ліси на її території переходять у власність Руської нації як "організованої правово-політичної одиниці". Дальший хід подій засвідчив небувалу політичну активність русинів, особливо під час соціалістичної революції в Угорщині. За три березневі дні 1919 року на всій території Підкарпаття була встановлена радянська влада, з самоврядними народними управлінськими структурами. Для захисту її була створена Русинська Червона дивізія. І якби не втручання Бейли Куна і групи угорських комуністів, які спеціально були направлені із Москви до Будапешта, то революція в цій країні стала б переможною. Більшовицький наступ на центральну Європу сполошив Атланту. Румунія і Чехословаччина, які воювали на її боці, окупували підкарпатську територію, Румунія – до Берегова включно, Чехословаччина – до Мукачева. На цю операцію Чехословаччина отримала від Франції екіпіровку і зброю на 100 тис. чол. Революція в Угорщині і в Закарпатті була придушена. Закон № 10 істотно вплинув на розвиток революційних подій в регіоні на південних схилах Карпат. Цими днями відзначено 90-річчя т.зв. Хустського з’їзду русинів, який хоч і не був легітимним, нібито прийнята ним резолюція, була фіктивною і сфабрикованою в післявоєнний період. Але значення з’їзду було в тому, що він зайняв вичікувану позицію, що означало діяти відповідно до ситуації, яка складалася у зв’язку з розпадом Австро-Угорщини. Тими ж днями була проголошена й "Гуцульська республіка" з центром у с.Ясіня. Однак недосвідченість її керівників, авантюрна спроба зайняти м.Мараморош-Сігет, який замикає верхнє Потисся, привела до того, що румунські регулярні війська практично її ліквідували, прихопивши 35 км басейну Тиси від с.Ділове, включаючи Солотвино. Й.Сталін у 1945 р. провів лінію кордону посередині течії Тиси, в результаті від Закарпаття було відрізано півсотні русинських сіл, у яких проживають понад 50 тис. русинів. СРСР сплачував Румунії по 8 коп. за кожний метр пробігу одного вагонного колеса по залізниці, що залишилась за Тисою. Якою була загальна сума пробігу вантажного потягу в 30 вагонів, можна підрахувати. Відголоски подій, зв’язаних з цією республікою, можна почути від окремих осіб і сьогодні у зв’язку з відзначенням її 90-річчя. Мотив щодо приєднання до Івано-Франківської області один – Коломия та Івано-Франківськ за відстанню ближче до Ясіня, ніж Ужгород. Ігноруються єдине географічне положення, проживання у верхів’ях Тиси, яка тече на захід, а не на північ, єдність соціального життя і культури русинів, які сприйняли гуцули, оселившись в нашому історичному краї. Ніби за чиєюсь вказівкою відкидається результат референдуму 1991 р. про невходження Закарпаття до інших адміністративнор-територіальних формувань. Та остаточно доля Подкарпатської Руси була вирішена на Паризькій мирній конференції 10 вересня 1919 року у Сен-Жермені ан Лє, де згідно з мирною угодою, складовою частиною якої був так званий "малий договір" про меншини, Підкарпатська Русь на підставі ст.ст. 10, 11, 12 і 13 була включена до складу Чехословацької Республіки на правах автономної територіальної одиниці з таким рівнем самоуправління, який би не суперечив єдності Чехословацької держави. Це було підтверджено Тріанонським мирним договором, підписаним між державами-переможцями та Угорщиною 4 червня 1920 року. 22 листопада 1938 року Національні збори Чехословаччини прийняли Конституційний закон про автономію Подкарпатської Руси (№328/1938). Згідно конституції Чехословацької федерації узаконювалася попередня назва землі русинів – Підкарпатська Русь, або ж земля Подкарпаторуська, як республіка у складі Чехословацької федерації. (Далі ПР). З наростанням процесу розчленування ЧСР під натиском гітлерівської Німеччини знову постало питання про Підкарпатську Русь. Особливо активними були Угорщина і Польща, їх вищі посадовці. У дні Хустської трагедії до Гітлера звертався один із них, Міклош Горті, тодішній регент (правитель Угорщини): "Сердечно дякую (за підтримку). Я не можу ніяк виразитись, який я щасливий, бо ж ця життєдайна територія (Підкарпатська Русь – прим. наша) для Угорщини – я нерадо вживаю великих слів – фактично є справою життя". В ході розпалювання та протягом Другої світової війни підкарпаторусинському народу були із-зовні нав’язані ще три державотворчі утворення: – так звана "Карпатська Україна" співпрацею української еміграції в Берліні з Гітлером у використанні нашої території для розв’язання війни за переділ кордонів за етнічними ознаками, і, що парадоксально, за згодою і солідарністю Кремля. Результати виборів до Сойму Подкарпатської Руси 1939 р. були узурповані воєнізованою "Карпатською Січчю", котру ніхто із жителів краю до нас не запрошував. Саме прониклі із-за Карпат особи терористичного спрямування, (як згадували учасники виборів (12 лютого того року) ходили "бандами", скандуючи гасла" "Хай живе вуйко Гітлер і батько Волошин! Хто не з нами – той проти нас!" Однак, на високий процент голосування за Сойм Підкарпатської Руси ці залякування не вплинули. Виборці голосували за самовизначення, державну не
Ответов - 4
Georg: http://www.youtube.com/watch?v=mrU7bBCDKHQ&feature=related
Georg: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%83%D0%B7%D0%B8%D1%8F Гагаузия [править] Материал из Википедии — свободной энциклопедии Черновик [показать страницу] (сравнить) (+/-) Последняя досмотренная версия (список всех); проверена 19 июля 2009. Требуется проверка изменений в шаблонах или файлах. Перейти к: навигация, поиск Автономное территориальное образование Гагаузия Unitatea Teritorială Autonomă Găgăuzia Avtonom Territorial Bölümlüü Gagauziya Герб Флаг Страна Молдавия Гимн: Гимн Гагаузии Административный центр Комрат Башкан Михаил Формузал Председатель Народного Собрания Анна Харламенко Официальные языки гагаузский, молдавский, русский Население 155,7 тыс. Национальный состав гагаузы, молдаване, болгары, русские, украинцы Автономное территориальное образование Гагаузия на карте Автономное территориальное образование Гагаузия, карта Часовой пояс UTC+2 Код автом. номеров GE Официальный сайт Гагау́зия, или Гагау́з-Ери́, официальное название АТО Гагаузия (гаг. Gagauz Yeri), — автономное территориальное образование на юге Молдавии. Создано из населённых пунктов, в которых более 50 % жителей составляли гагаузы, а также из тех, где большинство жителей по результатам референдумов добровольно соглашалось войти в автономию. Содержание [убрать] * 1 Население * 2 Языковая ситуация * 3 Устройство автономии * 4 Общественные организации * 5 История * 6 Примечания * 7 Литература * 8 См. также * 9 Ссылки [править] Население Численность населения автономии составляет 155,7 тыс. чел. (2006)[1], Основу населения составляют гагаузы — 82 % (133,5 тыс. чел). На территории автономии проживают также: молдаване — 7,8 %, болгары — 4,8 %, русские — 2,4 %, украинцы — 2,3 %. [править] Языковая ситуация Языковая ситуация в республике Гагаузия сложна и многообразна. Национальные и языковые предпочтения жителей разных национальностей зачастую несовпадают и отличаются распространением двух- и трёхязычия, варьирующих в зависимости от многих факторов и ситуаций. Официальные языки в автономии — гагаузский, молдавский и русский. Гагаузский — родной язык для большинства населения. Русский язык является главным вторым языком, исполняя функцию языка межнационального общения и, для многих жителей автономии, в частности, в столице автономии, русский является фактически родным языком. Гагаузия фактически является крупнейшим преимущественно русскоязычным регионом современной Молдавии (без Приднестровья). Обучение детей в республике по-прежнему ведется на русском языке (на 2008 год), хотя отношение к подобной ситуации официальных властей Молдавии неоднозначно. Из 23.293 учеников, обучающихся в 55 учебных заведениях автономии, 22.163 обучается на русском языке. На молдавском языке — 707 учеников, на нескольких языках сразу (включая русский) — 423 ученика. Делопроизводство на территории Гагаузии, в том числе, в системе органов власти, ведется на русском языке. На территории автономии превалируют русскоязычные средства массовой информации, при этом количество литературы изданной на гагаузском языке также увеличивается. Языковая политика гагаузского телевидения предусматривает равную долю вещания на русском языке, наряду с двумя другими официальными языками автономии, гагаузском и молдавском. [2] [править] Устройство автономии Нормативные акты, определяющие основы устройства Гагаузии: Конституция Республики Молдова, Закон об особом правовом статусе Гагаузии, Уложение Гагаузии. Высшее должностное лицо — Глава (Башкан) Гагаузии. Избирается сроком на 4 года. Является членом Правительства Республики Молдова. Высший представительный орган — Народное Собрание Гагаузии (Халк Топлушу), состоит из 35 депутатов, избираемых сроком на четыре года. Высший орган исполнительной власти — Исполнительный комитет Гагаузии (Баканнык Комитети). Высший судебный орган — Трибунал Гагаузии. В административном отношении Гагаузия разделена на три района (dolay — долая) — Комратский, Чадыр-Лунгский и Вулканештский — в состав которых входит 32 населённых пункта: * 1 муниципий — Комрат * 2 города — Вулканешты и Чадыр-Лунга * 27 сёл, из которых 7 входят в состав трёх коммун * 2 населённых пункта со статусом железнодорожной станции (узла) — Вулканешты (входит в состав города Вулканешты) и Етулия (входит в состав коммуны Етулия) Административный центр Гагаузии — муниципий Комрат. В Гагаузии три официальных языка: гагаузский, молдавский и русский. (Переписка с органами власти, предприятиями, организациями и учреждениями, расположенными за пределами Гагаузии, осуществляется на молдавском и русском языках). У Гагаузии есть собственная символика — флаг, герб (приняты 31 октября 1995 года) и гимн. [править] Общественные организации * Единая Гагаузия [1] * «Gagauzlar» («Гагаузлар») — международное движение, зарегистрировано в Минюсте РМ [править] История В 90-х годах на фоне войны в Приднестровье проблемы Гагаузии решались сравнительно мирно, хотя она также провозгласила независимость и желание остаться в Союзе (в СССР, затем в несостоявшемся ССГ) и некоторое время была непризнанным государством. Подробнее — см. статьи Приднестровский конфликт и Поход на Гагаузию. В 1994 году по результатам референдума, на котором население Гагаузии отказалось от независимости в пользу автономии, парламент Молдовы принял Закон об особом правовом статусе Гагаузии (Гагауз-Ери), наделивший регион с компактным проживанием гагаузов правами автономии. В последние годы значительную помощь Гагаузии оказывает Турция. За счёт средств, поступивших из Турции, была построена система водоснабжения, позволившая в большой степени снять проблему обеспечения качественной водой жителей населенных пунктов всего юга Молдавии. Также был открыт молдо-турецкий лицей в Чадыр-Лунге,[3] выпускники которого, в дальнейшем, имеют возможность продолжать учёбу в турецких университетах.
Georg: Ку вшiтькiм русинам i ко з нами жити хо`че. Най са люди iз нас не смiють,мусеме заботи про вигоду,ко вецце зробив,ко лiпшу шко`лу майе,ко шо би хотiв.... Думайте про сво`йix дiтий,матяр,утця... Про сво`йix рo`дичох,сусiдох... Про наш народ! Пак буде видно,же як,де,кому... Нись майеме боти уйедно i тоди вугреме! Програвати нам не йе шо,бо ми го`лi i бо`сi. Чом? Думам не мусю писати. Слава Iсусу Христу!
Georg: Тяжко найти общий язик, але,може,музика нам поможе, яка не знайе границь i слава Бо`гу!.. http://www.youtube.com/watch?v=gF-qs_jxrH0&feature=related
полная версия страницы